Склала по два, обирайте
Море залишалося спокійним, але зірки і горизонт зникли в імлі.
Справа, у далекого горизонту здалися лілові сходинки гір, ще погано помітні.
Шум коліс на стиках рейок і брязкіт зчеплень пропадали в реві грому, а невловимо швидкі блискавки, мелькаючи повз вікна, зліпили очі.
Як тільки він кого-небудь знаходив, йому треба було якомога швидше бігти назад до паличок і розбивати їх м'ячем.
Він став думати про відставку і про подорож.
Ми так боялися, що і думати забули про мороз.
Микола повільно, дуже повільно, щоб не злякати тваринку, став підходити ближче.
Дисципліновані солдати повільно відступали.
Объяснение:
Що це за гамір надворі? Невже знову пташки бавляться в пухнастому сніжку? Так, і дійсно, маленькі та прудкі вони літають навипередки з вітром та сніговієм, над садком у пошуках поживи.
У дворі нашого будинку росте горобина. Давно вона росте, гордлива ті іноді журлива красуня, з солодким червоним намистом. Кожної зими сніжок ніжно додає до її намиста, срібний свій оксамит. Я навіть не пам"ятаю коли її там ще не було. Стара вона та розлога. Ніби царівна усьго саду. Останнім часом до неї часто прилітають маленькі друзі - птахи. Щось щебечуть, звеселяють її, розказують про свої пригоди...
Ось і сьогодні стою я біля горобини і чую, як птахи розмовляють зі стареньким деревом.
- Люба горобино, як ми вдячні тобі, що в золоті осені ти не забула про нас і приберегла свої ягідки, наше улюблене ласування.
-Так , так -защебетали інші пташеки і стали весело стрибати по її старих гілках, струшуючи маленькі сніжинки.
-Ні, це не ви мені дякувати повинні, а я вам - ніжним голосочком відповіла садова царівна. -Якби не ви, мої маленькі, весною гусінь поїла б мої ніжні листочки, пахучий цвіт би осипався і не було б ягідок. Так я й стояла б в зажурі весь час.
-Та ми ж друзі! І завжди будемо допомагати один -одному! Ти для нас, як матінка- годувальниця, ми ніколи не забудемо твоєї щедросі - весело зачиркали пташеки. - Тепер жодного дня більше не буде, коли б ти журилася. Завжди прилітатимемо ми, твої помічники й розрадники.
-Нет Андрей,а ты?
-Да ,я задавался этим вопросом.
-Макр,давай вместе подумаем на эту тему.
-Давай,наверное наше предназначение,в данном возросте "16/17лет" это слушать родителей и им.
-Да.Но,а дольшейшее предназначение?
-Сырости,выучится,поступить в колледж,найти работу,завести семью,и никогда не забывать о семье маме и папе.