Ще змалку нас учили, що природа — це велике багатство і її треба берегти. Все це вірно. Але в останні століття природа все більше страждає. А винуватцем цього явища є людина. Так, саме від людини потрібно охороняти природу. І ось чому. Людина давно втручається в природні процеси — змінює рельєфні поверхні, створює штучні озера та русла річок, розводить одні види тварин і рослин, знищуючи при цьому інші, добуває корисні копалини. Але про наслідки мало хто замислюється. Взяти хоча б повітря. На перший погляд як воно може зникнути? Але питання в тому, яке воно стало. Забруднене творіннями людини — автомобілями, трубами фабрик і заводів. А брудне повітря вбиває наші легені. Те ж саме з водою: відходи виробництв, які потрапляюють у воду, отруюють все навколо — рослини, тварин і людей. Таким чином, тут буде доречне прислів’я, яка говорить, що людство «рубає гілку, на якій сидить». Тому найголовніша задача людини — не забруднювати воду, ліс, повітря. Одним словом, не шкодити природі, а допомагати їй. Потрібно всього лише почати з себе: загасити багаття після відпочинку на природі, прибрати за собою сміття, зробити годівниці для птахів взимку, не зривати рідкісні квіти, та й взагалі не зривати рослини без потреби. Подумайте над тим, яким стане життя навколо нас, якщо ми самі все знищимо.
Глянь-но, цей хлопець має тверду руку. (тверда рука - хто-небудь має сильний характер) Круті повороти робило життя. (О.Гончар) (круті повороти - різкі зміни в суспільстві, в житті, в поведінці кого-небудь) Вона завжди тягне кота за хвоста! (тягти кота за хвоста - не поспішати, зволікати) Мені тато завжди говорив, що коли я був маленький, мою сестру знайшли в капусті. (знайти у капусті — народитися; з'явитися на світ) Моя подруга - гаряча голова. (гаряча голова - запальна людина) Учора ми розбили глека, а все через те, що не дійшли згоди. (розбити глека - посваритися) Мій молодший брат завжди ходить на голові. (ходити на голові - дуже бешкетувати) Вона вибила з моїх рук можливість перемогти. (вибити з рук - позбавляти когось чого-небудь)
"Сонце сходить,то й ніч близенько"-казала моя бабуся колись мені,коли я була маленька і це було у неї в селі.Я завжди її любили,а ці ніжні бабусині слова завжди згадувалися у мої голові,як найкращі спогади дитинства. У мене народилася донька.Зараз їй 5 рочків. -Доню,час лягати спати!-промовила я -Мамо,я не хочу -Сонце сходить,то і місяць близенько-промовила я -Мамо,а сонечко теж рано лягає спати? -Доню,так...Воно завтра раненько встане і буде будити усіх людей своїм світлим волоссям. -Добре,мамо.До браніч. -До браніч,сонечко. Вмить ці слова стали не тільки мені близькими,а й моїй доньці.Колись вона їх також згадає.
