Ми завжди маємо в кишені жменьку різних монеток. Кишеньковий метал – так називають іноді металеві гроші. Історія монет сягає 27 століть. Перші з них, викарбувані з міді, а пізніше – із золота, були виготовлені у стародавньому Китаї. Там їх виливали не круглими, а у вигляді різних невеликих предметів.
Монети стали платіжним засобом близько 700 року до нашої ери у Греції. Виготовленням монет займалася держава. Монети виготовлялися з золота, срібла, міді або інших металів і мали лицьову (аверс) та зворотню (реверс) сторони та бічну поверхню (гурт). Справа виготовлення монет була відносно простою. Спочатку плавили метал та виготовляли з нього круглі диски, а потім на них наносили карбування.
Слово «монета» - це одно з імен давньоримської богині Юнони і одночасно назва місця, де карбували ці грошові знаки.
Одночасно з появою монет з*явилися й ті, хто ці монети підробляв. На мідний диск наносили тонкий шар золота або срібла. Цей вид злочину був вельми розповсюджений, і за нього була передбачена смертна кара. Підробити монету можна було досить просто, тому що вони не мали правильної форма, а карбування наносилось не дуже чітко. Тоді й виник засіб перевірити – чи справжня монета. Гострим ножем зрізався краєчок диска, і тоді можна було виявити підробку.
Карбування монет було державною справою. Випуск кожної нової монети був пов*язаний з іменем нового правителя.
У 1792 році при розкопках у Києві була знайдена перша давньоруська монета. Це була срібна монета часів князя Ярослава Мудрого, яка так і називалася – «срібник».
Тепер монети виробляють із різних сплавів міді, нікелю, алюмінію. Монета була й залишається платіжним засобом, хоча в наш час її витісняють паперові або й взагалі віртуальні гроші.
Монети часто слугують амулетами, є звичай залишати «на щастя» монетку з першої зарплати, кинути її у море, щоб іще колись повернутись на улюблене місце. Монети – не лише історія та мистецтво. Спробуйте відкрити для себе нумізматику – дивовижну науку про монети. Не те!
1.Двокрапка, бо пояснення першої частини речення. 1.Тире,бо протиставлення двох частин речення. 2.Тире, бо швидка зміна подій, спочатку розповідь про чайку, а потім одразу про рибалку. 2.Тире, бо перга частина це причина, а друга це наслідок 3.Тире, бо перша частина є умовою, а друга наслідком 4.Тире, бо перша частина зображує час. 5.Тире, бо перша частина є причиною, а друга наслідок. 6.Двокрапка, бо друга частина, це пояснення, чому саме сподобалась. 7.Тире, бо знову ж таки, перша частина це причина, а друга це наслідок. 8. Теж, що і у 7. 9.Двокрапка, бо друга частина доповнює першу. 10.Двокрапка, бо є пояснення першої частини, другою. 11.Тире, бо перша частина це Причина - Наслідок, це друга частина. 12.Двокрапка, бо друга частина пояснює першу.
Загадкові історії з приватного життя відомих людей, які жили на українській землі, та українців, рознесених по всьому світу. Історії кохання. Історії сходження на олимп слави, або несподівані повороти долі. "Гра долі"- це фільм, який розкриває духовність справжньої української еліти. Автор і ведуча цієї програми - Наталка Сопіт. Талант перевтілення цієї молодої актриси дозволяє їй бути не лише коментатором подій, але і вести росповідь від першої особи. Не можна сказати, що це не захоплює. На разі в цієї телепередачі ведуча розповіла глядачам про дуже талановиту письменницю, Ольгу Кобилянську, яка й на рівні з чоловіками досягла майстерності в літературному мистецтві. Як розповідають у програмі, Ольга народилася 27 листопада 1863 року у містечку Гура-Гумора. Батько, Юлиан Кобилянський, прийшов у цей далекий край з Галичини і дослужився до посади секретаря повітового суду. Мати Ольги, Марія Вернер, по батькові була німкенею, а по матері полькою. З любові та поваги до чоловіка вона вивчила українську мову і прийняла греко-католицьку віру. У сім'ї було семеро дітей. Усім своїм синам Юліан Кобилянський дав гарну вищу освіту, тільки дівчата закінчили чотирирічну школу. В ті часи вважалось, що жінкам потрібно лише вміти господарювати і знайти гарного нареченого. Потім батько відправив Ольгу вчити укр. мову приватно. В кінці 1891 родина Кобилянськоі переізджає із села Димна в серце Буковини -Чернивці. Перед майбутньою пісьменницею відкривається новий світ, багатий для творчьої праці. Тут вона ходить коло прогресивної інтелигенції, знайомиться ближче з укр. літературним життям. Тоді були перші шляхи друкування своїх творів.
Ми завжди маємо в кишені жменьку різних монеток. Кишеньковий метал – так називають іноді металеві гроші. Історія монет сягає 27 століть. Перші з них, викарбувані з міді, а пізніше – із золота, були виготовлені у стародавньому Китаї. Там їх виливали не круглими, а у вигляді різних невеликих предметів.
Монети стали платіжним засобом близько 700 року до нашої ери у Греції. Виготовленням монет займалася держава. Монети виготовлялися з золота, срібла, міді або інших металів і мали лицьову (аверс) та зворотню (реверс) сторони та бічну поверхню (гурт). Справа виготовлення монет була відносно простою. Спочатку плавили метал та виготовляли з нього круглі диски, а потім на них наносили карбування.
Слово «монета» - це одно з імен давньоримської богині Юнони і одночасно назва місця, де карбували ці грошові знаки.
Одночасно з появою монет з*явилися й ті, хто ці монети підробляв. На мідний диск наносили тонкий шар золота або срібла. Цей вид злочину був вельми розповсюджений, і за нього була передбачена смертна кара. Підробити монету можна було досить просто, тому що вони не мали правильної форма, а карбування наносилось не дуже чітко. Тоді й виник засіб перевірити – чи справжня монета. Гострим ножем зрізався краєчок диска, і тоді можна було виявити підробку.
Карбування монет було державною справою. Випуск кожної нової монети був пов*язаний з іменем нового правителя.
У 1792 році при розкопках у Києві була знайдена перша давньоруська монета. Це була срібна монета часів князя Ярослава Мудрого, яка так і називалася – «срібник».
Тепер монети виробляють із різних сплавів міді, нікелю, алюмінію. Монета була й залишається платіжним засобом, хоча в наш час її витісняють паперові або й взагалі віртуальні гроші.
Монети часто слугують амулетами, є звичай залишати «на щастя» монетку з першої зарплати, кинути її у море, щоб іще колись повернутись на улюблене місце. Монети – не лише історія та мистецтво. Спробуйте відкрити для себе нумізматику – дивовижну науку про монети. Не те!