У світі багато різних професій, як і багато людей із різними характерами. Мої друзі, наприклад, хочуть обрати різні спеціальності. Хтось мріє бути лікарем, а хтось, навпаки, просто жахається крові і всього подібного. Хтось хоче бути бухгалтером, а хтось ненавидить сидіти весь день та рахувати цифри. Він прагне цікавої роботи, яка пов’язана з переїздами та спілкуванням з багатьма людьми. Є, так би мовити, суто жіночі та суто чоловічі професії. Як, наприклад, вчителька та муляр. Звісно, що в кожному правилі є свої винятки, і ми з вами знаємо вчителів-чоловіків та жінок, що працюють на будівництві. Та все ж таки, чому люди обирають різні професії? Якось я запитав у своїх однокласників, ким би вони хотіли бути і чому. Люди наділені різними здібностями. Хтось пише вірші, хтось помножує усно шестизначні числа. Ось, наприклад, я. Мені завжди до вподоби була робота, що пов’язана з аналізом, де треба приймати якісь рішення. Я люблю математику та фізику, незважаючи на те, що це досить складні науки. Мені подобається розв’язувати задачі, доводити теореми та виводити формули. Багато моїх однокласників не розуміє мене. Думаю, що в мене просто аналітичний склад розуму, як то кажуть, і я буду добре справлятися з такою роботою, де треба аналізувати інформацію та приймати рішення. Я хочу бути фінансовим аналітиком або менеджером.
Я вважаю, що на сучасному етапі питання культури мовлення особливо гостро стоїть перед молоддю. Рівень мовної культури сприяє вихованню всебічно розвиненої особистості, громадянина незалежної України. Ми захоплюємось історією своєї держави, її символами життя українського народу, його культурою. Через твори художньої літератури ми вивчаємо менталітет українців, характерними рисами яких є честь, справедливість, патріотизм, совісність, шанобливість, повага до праці й людей праці, до матері, жінки-берегині, а також милосердя, доброта, співчуття до людського горя, бережливе ставлення до природи, землі-годувальниці, господарність, скромність, безкорисливість, мир і злагода між людьми. Високий рівень мовної культури українців здавна захоплював навіть прискіпливих іноземців. У прислів’ях, піснях, обрядовій поезії наші предки виявляли святе, шанобливе ставлення до всього, що складало життєвий устрій, до співвітчизників і добропорядних сусідів України. Мене захоплюють багатство та різноманітність українських форм звертання до співрозмовників: членів родини, старших за віком людей. Звертаннями користуються у всіх державах із сивої давнини. Наприклад, наше українське «пан» — дуже старе, воно використовувалося ще за часів Київської Русі. Пан — це давньогрецький бог лісів та гаїв, благодійник природи, захисник усього живого. Але «пан» — це звертання не до багатої людини, а до кожного: «Добрий вечір, пане господарю, стережи, Боже, твого товару», — щедрували під вікнами найбіднішого селянина. Останніми роками повертається до нас і такий ґречний засіб звертання, як «добродій». Улюбленим зачином листів багатьох українських письменників було: «Вельмишановний добродію», «Великоповажна добродійко». Наше спілкування постійно, раз по раз, передбачає насамперед відповідне звертання або вказування на ту чи іншу особу. Без цього слова мова недостатня, непереконлива. Культура мовлення зобов’язує нашого сучасника бути уважним до вибору форми такого висловлювання, щоб виявити до когось і викликати до себе чиєсь довір’я, щоб не образити, не принизити як чиюсь, так і свою гідність.
Слова народу - це право кожної людини вільно висловлювати власні думки та погляди. Багато сильних та розумних сміливців віддали своє життя для того, щоб у нас була можливість вільно висловлювати свої думки. Завдяки словам ми можемо мати свій погляд на будь-які речі. І якщо нас цікавить якесь питання, ми зможемо почути різноманітні погляди і думки інших людей. Людина повинна мати право думати и говорити те, що думає. Будь-яка думка, навіть якщо вона помилкова, має право на існування. Всі ми різні, маємо різні погляди та смаки. І ми повинні поважати думки інших людей, навіть якщо ми з ними не згодні. Слово народу – у слові, це великий скарб, який допомагає нам приймати наші власні рішення, говорити и писати те, що ми думаємо. Проте варто також пам’ятати і про те, що відповідальність за наші рішення також лежить на нас
Мої друзі, наприклад, хочуть обрати різні спеціальності.
Хтось мріє бути лікарем, а хтось, навпаки,
просто жахається крові і всього подібного.
Хтось хоче бути бухгалтером,
а хтось ненавидить сидіти весь день та рахувати цифри.
Він прагне цікавої роботи, яка пов’язана з переїздами
та спілкуванням з багатьма людьми.
Є, так би мовити, суто жіночі та суто чоловічі професії.
Як, наприклад, вчителька та муляр.
Звісно, що в кожному правилі є свої винятки, і ми з вами
знаємо вчителів-чоловіків та жінок, що працюють на будівництві. Та все ж таки, чому люди обирають різні професії?
Якось я запитав у своїх однокласників, ким би вони хотіли бути і чому. Люди наділені різними здібностями.
Хтось пише вірші, хтось помножує усно шестизначні числа.
Ось, наприклад, я. Мені завжди до вподоби була робота,
що пов’язана з аналізом, де треба приймати якісь рішення.
Я люблю математику та фізику, незважаючи на те,
що це досить складні науки.
Мені подобається розв’язувати задачі, доводити теореми та виводити формули. Багато моїх однокласників не розуміє мене.
Думаю, що в мене просто аналітичний склад розуму, як то кажуть,
і я буду добре справлятися з такою роботою,
де треба аналізувати інформацію та приймати рішення.
Я хочу бути фінансовим аналітиком або менеджером.