напевно кожне місто мае символ духовного життя. Місце , в яке душа повертається знову і знову. Місце, де можна поспілкуватися зі Всевишнім, поділитися своїм горем і радістю , смутком і перемогами.
Святині досі вражають величність та розкішшю . Окрасою ношої столиці по праву вважається Софіївський собор. Скільки всього побачив храм на своєму віку. Саме тут відбувалися наівідзначніші подіі у становленні державності України.
Та справжньою перлиною заповідника Софія Київська залишається дзвіниця – пам'ятка козацького бароко. Деревяна чотириярусна споруда, збудована за Петра Могили, отримала чимало випробувань на свою долю: пожежу, обвали, блискавку. Сьогодні складно в це повірити ігаючи за такою красою. Тепер вже не дерев'яні, а цегляні стіни височіють на подвір'ї храму.
Він надутий такий, б'ють його рукою, ногою.
Він від цього не плаче, тільки стрибає і скаче. (М'яч.)
Зі мною ви знайомі, діти:
Я – шоста буква в алфавіті.
А він працює на будові
І носить плити стопудові.
Якщо з'єднати нас в одно,
То ви побачите кіно. (Екран)Літає часто він довкола,
Дерев чимало поламав,
Але ніде ніхто ніколи
Його не бачив, не тримав. (Вітер)
Хто вдягає дві-три шуби,
Й гріє в них свої він зуби?
Це не зайчик, не баран,
Кукурудзяний… (Качан)
Сонце любить, чисту воду,
П'є її з водопроводу.
Не стрибає він, не скаче,
Хоч кругленький, наче м'ячик.
Не гіркий він, не солоний,
А солодкий і червоний.
Як же зветься цей товстун?
Здогадалися? (Кавун)
У нього беретка яскраво-червона,
Курточка чорна, атласна,
Він на нас не дивиться,
Все по дереву довбає. (Дятел.)