Стався до людей так, як хочеш, щоб ставилися до тебе
Кожна людина хоче, щоби до неї гарно ставилися, любили та поважали. Але для того, щоб це бажання здійснилося, треба ставитися до інших так, як хочеш, щоб ставилися до тебе. Тобто, не ображати людей, не забувати про своїх близьких та друзів, думати перед тим, як щось сказати, поважати думку інших, адже: «Слово не стріла, а глибше ранить». Тоді людина побачить, що ти до неї не байдужий, і відповість взаємністю. Недарма кажуть люди: «Теплий погляд і лід розтопить».
Я вважаю, що теплі, лагідні слова мають таку ж силу, як сонце навесні. Сонце гріє землю і вся крига поступово тане. Так само і тепле слово - воно розтоплює кригу в серці людини, а саме: образи, сум, гнів, ненависть. «Тепле слово і мертвого підніме», - народна приказка.
Якщо ти будеш використовувати теплі слова та робити хороші вчинки, ти зможеш повернути своїх друзів, які погано думали про тебе. Ти побачиш, що змінив світ. Ти розтопив кригу зла на землі. Ти зрозумієш, яке прекрасне життя!
Замислись – що саме, яке відношення справляє на тебе приємне враження, а яке – ображає? Майже те ж саме буде радувати та ображати і всіх оточуючих тебе людей. Всім нам іноді необхідно ставити себе на місце іншого, вчитися людяності та емпатії; тоді стосунки з оточуючими будуть набагато кращими і приємнішими.
Якось теплим вересневим днем ми з друзями ходили до лісу. Припікало гаряче сонечко. Над нами світилося прозоре й чисте блакитне небо. Від подиху легенького вітерця шелестіло жовтогаряче листя.
Ліс стояв урочистий. Сонячні промінці падали на листя, створюючи гармонійну й святкову атмосферу.
Ми дуже старанно шукали грибів, але не знайшли їх. Мабуть, з причини того, що довго не було дощу й земля потріскалася та пересохла.
Скоро ми натрапили на кущі, які рясніли горіхами. Ми взялися збирати горіхи зі справжнім завзяттям. На жаль, ми не помітили, що за лісом причаїлася небезпека.
Страшний вітер налетів зненацька. Дерева захиталися. Вогняна сліпуча блискавка розітнула хмари. Ми розгубилися: бігти додому далеко, а лишатися в лісі небезпечно. Дощ полився, як із відра. Вітер шаленів у верхівках дерев. Здавалося, що майже останній осінній грозі не буде кінця
Ми дочекалися. Вітер вгамувався. Дощ ущух. Ми були мокрі до останньої нитки. Зате як радісно було нам іти по розмоклій землі, несучи повні кошики справжніх лісових
надеюсь оно