Твір на тему: "чи можна навчитися відрізняти ціннісне, справжнє від того, що маскується під нього, і які риси характеру слід виховати для цього в собі? "
Мабуть, це питання слід пов’язати із отим вічним питанням дорослих на кшталт “Яким ти хочеш стати, коли подорослішаєш?” або “Ким мрієш бути?”. У молодших класах, коли мене це діставало це питання, я відповідав, що моя мрія – бути таким, як Карабас-Барабас або Бармалей. Але то було усе несерйозно і необмірковано. Згодом трапився випадок, який примусив мене замислитися над цим питанням. Я посварився 3 усіма своїми друзями. Спочатку ходив “півнем”, високо задравши носа і зухвало думав, що вони без мене і дня не зможуть прожити. Чомусь я тоді так думав. Але згодом мій ніс якось сам став опускатися, я ходив похнюплений, життя нічим не тішило. Батьки відразу відчули, що у мене неприємності. Одного разу батько зайшов до моєї кімнати на хвилинку щось попросити, затримався на годину. З тієї розмови я багато чого зрозумів, переоцінив себе і свою поведінку й замислився, чому мене покинули друзі? Мабуть, причина у мені. Я дивився на батька і хотів бути таким, як він. Мій батько – посадова особа. У нього поставлений голос, його завжди приємно і цікаво слухати. Він знає так багато! На день народження тата з ранку і до вечора телефон не вмовкає. А за столом лунають вітання, подяки, слова поваги і любові. Моя мама часто говорить, що вона не уявляє своє життя без батька. Я так хочу бути таким, як батько, – щирим,
відвертим, простим у сім’ї і з друзями, на роботі професійним, компетентним і справедливим, і взагалі доброю людиною. Невдовзі після тієї розмови я помирився з друзями. З тих пір ми жодного разу не сварилися, і тепер наша дружба стала міцнішою. А ще у цьому році мене обрали за старосту класу (хоча раніше і квіти не довіряли у моє розпорядження!). Але на цьому я не зупиняюся, а постійно працюю над собою, щоб колись і мій син пишався мною.
Гарне питання, не тільки філософи, а й прості люди, також шукають відповідь на це запитання( .)Я () вважаю, що його не можна просто знайти(.)Таке відчуття, що хтось підготував нам усе, а ми просто будемо слухатись когось. Це не правильно, так бути не може! Невже хтось зробив для Стіва Джобса комп’ютер, а може Стівену Гокінгу хтось розповів про теорію чорних дір? Ні, вони самі це зробили, (віднайшли), вираховували. Ніхто не зробить за вас діло, але саме ви вирішуєте що далі робити. З одного боку( ) це гарно, коли ти вирішуєш свою долю, коли ти складаєш свій життєвий шлях, але треба і тут знати обмеження, бо інколи ти можеш узяти свою долю, та відправити її на працю до брудного заводу, де живуть від зарплати до зарплати, а може відправиш її взагалі, Бог знає куди…
Також пам’ятайте про інших людей(.)( Інколи) , йдучи до успіхів, ми, самі цього не (бачучи), втоптували інших у бруд, зіпсувати їхній життєвий шлях, тому ( ) треба намагатися бути кращим ніж всі, але при цьому не втоптувати їх у бруд, розрізняти самовдосконалення, самоповагу від наглості.
Обирати вам, зробити свою долю так, щоб про вас написали у підручниках з історій( ) так, аби можна було розповісти дітям, чи тихо прожити і тихо померти…
Я звичайно не вчителька , але де виправила поставила дужки , а ти вирішуй.Намайбутнє, старайся не робити таких довгих речень , там буде багато помилок
В наш час багато людей потребують друзів . Але є люди які негідні дружби. Такі люди зазвичай є підлими і злими . Вони нічого гарного вам не принесуть , тільки зроблять гірше . Також в деяких ситуаціях такі люди можуть підставляти вас . Спочатку вам може здаватися , що у вас відкриті і чеські почуття . Але друг це робить для того , щоб знехтувати вашими почуттями .Негідних людей краще відштовхнути від себе , адже вони зроблять вас шкоди , можливо , вашій сім'ї . Тому не виникає дружба між негідними людьми.
Мабуть, це питання слід пов’язати із отим вічним питанням дорослих на кшталт “Яким ти хочеш стати, коли подорослішаєш?” або “Ким мрієш бути?”. У молодших класах, коли мене це діставало це питання, я відповідав, що моя мрія – бути таким, як Карабас-Барабас або Бармалей. Але то було усе несерйозно і необмірковано. Згодом трапився випадок, який примусив мене замислитися над цим питанням. Я посварився 3 усіма своїми друзями. Спочатку ходив “півнем”, високо задравши носа і зухвало думав, що вони без мене і дня не зможуть прожити. Чомусь я тоді так думав. Але згодом мій ніс якось сам став опускатися, я ходив похнюплений, життя нічим не тішило. Батьки відразу відчули, що у мене неприємності. Одного разу батько зайшов до моєї кімнати на хвилинку щось попросити, затримався на годину. З тієї розмови я багато чого зрозумів, переоцінив себе і свою поведінку й замислився, чому мене покинули друзі? Мабуть, причина у мені. Я дивився на батька і хотів бути таким, як він. Мій батько – посадова особа. У нього поставлений голос, його завжди приємно і цікаво слухати. Він знає так багато! На день народження тата з ранку і до вечора телефон не вмовкає. А за столом лунають вітання, подяки, слова поваги і любові. Моя мама часто говорить, що вона не уявляє своє життя без батька. Я так хочу бути таким, як батько, – щирим,
відвертим, простим у сім’ї і з друзями, на роботі професійним, компетентним і справедливим, і взагалі доброю людиною. Невдовзі після тієї розмови я помирився з друзями. З тих пір ми жодного разу не сварилися, і тепер наша дружба стала міцнішою. А ще у цьому році мене обрали за старосту класу (хоча раніше і квіти не довіряли у моє розпорядження!). Але на цьому я не зупиняюся, а постійно працюю над собою, щоб колись і мій син пишався мною.