Бабуся... Як прекрасно звучить це слово. У ньому відбиток вісімдесят одного року(напиши скільки років твоїй бабусі) прожитого мамою моєї неньки. Кожна зморшка змушує задуматись над долею бабусі. А скільки горя та бід відображає її сиве волосся, що, ніби срібний фонтан спадає на її плечі.Скільки тепла та любові до дітей та внуків у цієї старенької жінки. Скільки турботи заховано у її старечих зашкарубілих руках. Здається, годинами можна слухати сумні та веселі розповіді з її життя. Все своє життя вона віддала для нас і наших батьків. Тож і ми повинні віддячити їй. Необов'язково робити великий подарунок чи ще щось, достатньо підійти і просто сказати:"Дякую". І ви побачите, як зволожаться її, сповнені любов'ю, очі. А на обличчі засяє усмішка.
Є багато стежинок різних та одна лише з них моя. Цей вислів, підштовхує нас до філософських роздумів. Яку стежинку потрібно вибрати по життю. Наше життя - це неначе безкрає поле, таке квітуче й світле. Але перед нами постає питання, як знайти цю стежку? А відповідь дуже проста. Ми починаємо свій шлях ще з малечку, потім йдемо в школу, захоплюємося цікавими книгами, та добуваємо з них цінні знання. Щастя людина залежить від того чи віднайде вона своє покликання. Скільки людина живе, стільки вона й вчиться. І немає такого віку, щоб людина не могла здобувати знання. Кожна людина розвивається і перед нею відкриваються різні стежинки, але потрібно вибрати лише одну… Ту єдину, яка дійсно зробить життя щасливим.
вивчаючи,
пишучи,
працюючи,
лежачи