Коломи́йки — традиційний жанр української фок-музики і хореографії— дворядкова народна пісня (співанка), кожен рядок якої має 14 складів з обов’язковою цезурою (паузою) після восьмого складу. Коломийками також називають коротенькі пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю. Часто вони об'єднуються у в'язанки, які не мають, проте, сталого змісту, а залежать від уподобання співака та обставин виконання.Активний процес творення і функціонування коломийок свідчить про життєвість цього жанру.Специфіку коломийки свого часу визначив відомий фольклорист Ф. Колесса:«Коломийка — це початково танцювальна пісня, яку й досі співають до танцю, стала улюбленою формою ліричної пісні на західноукраїнській території, особливо на Покутті, де поступово витіснила з ужитку інші пісенні форми. Вона має танцювальний характер і вільне сполучення строф спільного або спорідненого змісту, іноді на підставі тільки ближчої або дальшої асоціації думок і поетичних образів" »Проте на думку В. Гошовського, коломийка — це пісенний тип, значно старший за сам жанр: своїм корінням він сягає ХVІІ століття. Спираючись на відкриття Ф. Колесси, В. Гошовський досліджував пісні коломийкового типу, які були поширені не тільки в Західній, але і в Східній Україні.
Історія українського народу надзвичайно трагічна й повчальна. Вона свідчить про якусь незбагненну силу українців, їхню здатність знову і знову відроджуватись після нищівних, здавалося б, смертельних ударів та катастроф. Можна було б свою розповідь розпочати від татаро — монгольської навали, яка не тільки знищила українську державність, а й фізично вигубила народ, так підірвала його біологічні сили, що він став легкою здобиччю сусідів і потрапив до них у неволю. Однак у даній роботі ми зосередимося на подіях, що відтворені на сторінках художніх творів, які вивчаються за шкільною програмою. Одним з таких полотен є драматична поема Лесі Українки "Бояриня". Цей твір присвячений подіям, пов'язаним з Переяславською радою Поема написана в час (1910 р.), коли царевий уряд посилив утиски пригноблених окраїн і національних меншин.
Історія українського народу дуже давня і розповідає про основу рису українців – любов до свободи та волі. Вона знайшла своє відображення не тільки в історичних документах, а й у піснях та художніх творах. Українці – це дуже старий та відомий народ, їх предками були відомі трипільці, які залишили свій незабутній відбиток в українській культурі та розвитку. Потім прийшли часи Київської Русі, тоді на Україні з’явилися князі та, звичний для того часу, державний устрій. Далі настала ера козацтва, про неї слід говорити окремо, адже саме в цей період всі інші народи побачили волелюбність трипільських потомків.
Коломи́йки — традиційний жанр української фок-музики і хореографії— дворядкова народна пісня (співанка), кожен рядок якої має 14 складів з обов’язковою цезурою (паузою) після восьмого складу. Коломийками також називають коротенькі пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю. Часто вони об'єднуються у в'язанки, які не мають, проте, сталого змісту, а залежать від уподобання співака та обставин виконання.Активний процес творення і функціонування коломийок свідчить про життєвість цього жанру.Специфіку коломийки свого часу визначив відомий фольклорист Ф. Колесса:«Коломийка — це початково танцювальна пісня, яку й досі співають до танцю, стала улюбленою формою ліричної пісні на західноукраїнській території, особливо на Покутті, де поступово витіснила з ужитку інші пісенні форми. Вона має танцювальний характер і вільне сполучення строф спільного або спорідненого змісту, іноді на підставі тільки ближчої або дальшої асоціації думок і поетичних образів" »Проте на думку В. Гошовського, коломийка — це пісенний тип, значно старший за сам жанр: своїм корінням він сягає ХVІІ століття. Спираючись на відкриття Ф. Колесси, В. Гошовський досліджував пісні коломийкового типу, які були поширені не тільки в Західній, але і в Східній Україні.