О. Вишня, із життям і творчістю якого ми розпочинаємо знайомство, писав: «Я вважаю за українця не того, хто вміє добре співати “Реве та стогне” та садити гопака, і не того, в кого прізвище на “ко”,— а того, хто бажає добра українському народові, хто сприяє його матеріальному і духовному розвиткові, бо ото і є справжні українці». Як актуально звучать ці слова і в наш час! Письменник обрав своєю зброєю в боротьбі за людину сміх — то дошкульний, то доброзичливий, то гіркий крізь сльози, який завжди супроводжував наш народ у його багатостраждальній історії.
«Вересень жартівник»
Цей вересень напевно з нами жартував. Ранком було сонячно а у вечері випав дощ. Сонце кліпало цілими днями через дощові хмаринки, але дощ так і не випав. Цей золотий листопад скоро закінчився, тому що вже двадцять другого вересня воно опало. А вже двадцять п’ятого вересня було дуже спекотно. Що це може бути інакше як не вересневий жарт.