Часто я гаю за природою, навколишнім світом.Але серед всього цього мій погляд завжди не може оминути дерева.Так, так саме дерева.Всі вони різні за формою, принадами, відрізняються своєю особливою красою.Та найбільше мені подобаються клени. Частіше за все я гаю за ними вже пізньої весни, коли гарне, лапате листя чудово прикрашає гілки.Їх гострі кінці мають чітку, неначе вирізьблену форму, а доповнюють їх глибокі вирізи, які вписуються та підкреслюють загадковість листя.А яка гладенька кора у цього дерева!Чи колись ві помічали це?Я вже не раз цьому дивувалася.Вона неначе підтримує у формі стрункий стовбур, який напевно впав би від, здавалося б, великої ваги розкішної крони. Ось чому мені подобається це дерево, адже воно гарне в будь-яку пору року.
ОСІНЬ Веселе літо згасло. Вересень зробився повноправним господарем у природі. Незвично холодно стає вранці й уночі. Лише вдень пригріває сонечко, немов намагається нагадати про літо. Поля відпочивають після виснажливої тривалої праці. Уже подарували господарям свій золотавий урожай садки. Усюди відчувається прохолодний подих осені. Сіре небо все частіше затягають низькі хмари. Сіється дрібний дощ. Ліс стоїть сумний і мовчазний, здається, що він глибоко замислився. Дуже скоро деревам доведеться геть роздягнутися, скинути своє важке вбрання, а згодом і підставити гілки хуртовині.
Безмежний степ,укритий снігом, спав.
Колос, викупаний сонцем, вклоняється мені.