У кожного з нас одна єдина Батьківщина. Перш за все, це те місце, де ми народилися і виросли, яке ні раз і не двічі ми проміряли своїми ногами. По-друге, Батьківщина – це наша рідна країна. Батьківщину змінити неможна, як неможна змінити своїх батьків, тих, хто дав нам життя. І я вважаю, що де людина народилася, там вона повинна прожити своє життя і пройти до кінця свій шлях. Для мене такою Батьківщиною є моя рідна Україна.
Я дуже люблю свою країну попри те, що може, для кого десь і краще. Я впевнений, що для справжнього українця не може бути ніде краще, ніж на рідній землі. І кожен з нас може створити для себе та своїх близьких такі умови існування, які нічим не гірше умов у інших країнах. Та цим не варто обмежуватися, треба прагнути до того, щоб життя постійно покращувалося для усіх наших співвітчизників.
На тлі історії наша країна ще досить молода, тому її майбутнє повністю в руках наших сучасників та наступних поколінь. Якою ми зробимо нашу Батьківщину, такою вона і буде. Я вважаю, що зараз ніхто не має морального права кидати Україну напризволяще і тікати кудись за кордон. Адже там ми все одно нікому не потрібні і наше життя буде залежати лише від нас самих. А ось рідній Україні зараз дуже потрібні наші сили і наші знання, бо поставити її на ноги зможемо тільки ми. На мій погляд, той, хто іде з країни, зраджує своїх предків і позбавляє своїх нащадків справжньої Батьківщини. Вони напризволяще залишають могили своїх рідних і, ніби соромлячись свого походження, перш за все, намагаються втекти самі від себе.
Українці – це не тільки велика і могутня нація, це одна величезна гостинна родина. А у будь-якій родині добробут та гарні відносини будуть лише тоді, коли кожен буде відданим своїй справи, справі на благо інших. Родина для мене – найсвятіше слово на землі, а мати родини для мене – це Україна. Я дуже люблю свою рідну Україну і все своє життя буду боротися за своє щастя на рідній землі і за щастя своїх співвітчизників. Я впевнений – труднощі мене не злякають.
Я щасливий від того, що народився і живу саме в Україні. Я люблю рідну землю за її неосяжні, красиві і безмежні простори. Вийдеш в поле, і очі не можеш відірвати від справжнього моря зрілого жита, яке стоїть, наче непідступні стіни. Увійдеш в це жито, і ти майже ховаєшся серед його колосків. І тільки синє небо стає твоїм дороговказом. Така краса милує і заворожує мою душу.
У нашій країні найрозумніші у світі люди, багата земля і достатньо невитрачених ресурсів. Я один з українців, я громадянин України. Я тут народився, тут пройшло моє дитинство, тут я виховаю своїх дітей і зроблю для своєї країни все, що від мене буде залежати.
Я впевнений, що українська держава – могутня і миролюбна країна. Ми зможемо мужніти і рости разом з нею. Я щиро вірю в найкраще. А сьогодні я учень і повинен вчитися, щоб у майбутньому принести Україні якомога більше користі.
Людська природа багата звуками, які є не тільки виразом різних почуттів і бажань, але і провідниками існуючого в природі тяжіння до ритму, краси. Співають прекрасно птиці, але і комахи видають іноді не менш красиві звуки. Однак виразність, яка властива звуковому життю відносно до людської природи, ніде не перетворює звуки в мову, що притаманне тільки людині. Основна ж властивість мови у людини полягає в тому, що вона тонко пов’язана з роботою думки.
Тепер уже ніхто не ототожнює, як робили в 1-й половині XIX століття, думку зі словом, але розвиток мови (її морфології та синтаксису), дійсно, визначається тією функцією мови, якою вона повинна виражати нашу думку. Чим багатша думка, тим більше слів потрібно для її вираження, тим складніше побудова промови. Дитина має всі задатки до вираження звуків мови. Тут ми теж маємо справу з якісним стрибком у розвитку, адже, якщо майже вся людська природа користується здатністю видавати звуки, то ніде така здатність не веде до виникнення мови. Тільки людина володіє мовою – і не як папуга, який може видавати навіть окремі фрази, але завжди одні й ті ж, а як живий володар мови.
Ніхто досі не дав вичерпного вирішення проблеми виникнення мови, бо поява мови не може бути пояснена в порядку еволюції. Якщо ж іноді вчені хочуть звести появу і розвиток мови до дії соціального середовища, то і у тварин є соціальне життя, є певні кошти до спілкування, аналогічні нашій мові, але немає самої мови. Тут у наявності дійсний стрибок, тобто і тут є підстави наполягати на тому, що людство, як таке, все ж не розвинулося еволюційним шляхом з природи до людини. З ним була якась інша ситуація.
Людвіг Фейєрбах відзначав, що зокрема людина, як щось відособлене, не містить в собі людської сутності ні в істоті моральної, ні в мислячій. Людська сутність проявляється лише в спілкуванні. Людина спілкується завжди, навіть залишаючись наодинці; думка – це спілкування із собою, внутрішній діалог. Спілкування, або обмін інформацією – база людської цивілізації, її суть, головна і єдина творча сила. Періоди еволюції людства однозначно співвідносяться з етапами розвитку і вдосконалення форм, методів і засобів збору, зберігання, обробки і передачі інформації. Аналіз інформації лежить в основі науки, яка визначає технічний розвиток, що, в свою чергу, забезпечує виробничі і соціальні відносини. Отже, розвиток суспільної свідомості, науки, продуктивних сил і громадських інститутів в значній мірі забезпечується еволюцією інформаційних технологій. Інформаційний же зв’язок між людьми, виражений в слові, базується саме на мові.