ШЕВЧЕНКОВА МОГИЛА
Був пишний липневий ранок 1880 року, 19 липня. Ми поїхали з Канева на Шевченкову могилу низом, понад Дніпром.
Дорога повилась під горами. Чудові садочки, притуленні на горах або сховані в задинах, були наскрізь пронизані сонцем. Через яблуні та вишні блищала яснозелена трава, як килим, розстелений на крутих горах. Дніпро синів недалечко за низиною, вкритою то сірим піском, то густими кутами осокора. Між двома лапичастими горами було видно провалля, промите дощовою водою. Минули ми ту дику, але поетичну картину. Знов виступили рядами широкі боки гір, вкриті місцями рідкими старими дубами. Дніпро розкішно ллється більше верстви завширшки попід самими горами. Тут, за три верстви до Канева, стоїть над Дніпром Шевченкова гора.
Наші батьки є найближчими людьми для нас, тому ми повинні бути вдячними їм за все, тим більше за їхні поради і настанови. Вони, немов пророчі слова, звучать від них. Бо так і стається. "Побережи себе",-сказала мати синові у той страшний вечір, перед тим, як він потрапив в страшну аварію. Вона ж, немов відчувала це. Недарма люди говорять: "Батьківські поради мудріші за всі інші". Бо хто ж, як не батьки, можуть нас найкраще зрозуміти. Лише вони нас підтримають в любій ситуації, не зрадять, не образять. Так, безумовно, бувають сварки після яких псуються стосунки між батьками і дітьми. Кожен переживає це по-складному. Тому потрібно уникати неприємних ситуацій, допомагати їм, слухатися їх, бо хто як не вони до завжди. Саме тому батьківські поради - мудрі.
