Мені картина М. Козика "Дерев"яна церква в Дрогобичі" дуже сподобалась. Відразу видно що художник полюбляє гру фарбами, це надає полотну об"ємності. Картина викликає у мене почуття захисту, але водночас одинокості та відлюденості. На картині перше що кидається в очі - це пірамідальна дерев"яна церква. Навколо неї розкинули свої розкішні крона - дерева. Чарує своєю незайманістю густа трава, прозоро - чисте небо. На мою думку картина зображена в літню пору року. Кольорова гама насищена темними відтінками, проте блакитне небо надає полотну світлості, піднесенності. Будівля зроблена без єдиного цвяха. Вона складається з трьох зрубів. Стіни зрубів нахилені до середини. Центральний зруб квадратний. Зі сходу та заходу розміщені майже однакові за розміром гранчасті п"ятистінні зруби. Церква увінчана трьома бароковими банями на восьмибічних підбанниках. Навколо споруди влаштована вузька галерея у вигляді аркади. Храм п"ятиповерховий, трибанний. Я вважаю що художник чудово показав неповторність, красу і велич дрогобицької церкви.
Художник Василь Береговець жив у просторій міській квартирі, але часто сумував за далекою хатою, в якій народився.
Далека батьківська домівка... Нікого не залишилося в тій хаті з їхнього роду. У тій оселі давно живуть чужі люди, які вважають домівку своєю.
Заметена снігами хата ледь блимала невеличкими вікнами з-під сивих брів. А навесні вона оживала. Коли розтавали сніги, зеленими шпичаками найпершими пробивалися півники. Викидала зелене пагіння ружа, з-під землі п'явся любисток. Весна ніби прагнула прикрасити хатину, щоб людям у ній було веселіше.
А коли з теплого вирію прилітали ластівки й поселялися в гніздах під стріхою, хата озивалася заливчастим щебетом. Бо ж відколи вона стоїть на цьому пагорбі, стільки над нею співають ластівки.
Змалку Василька обступали білі стіни, на яких висіли вишиті маминими руками рушники. У кутку піч, на печі часто сушилися жито, пшениця, просо. Василько любив спати на теплому зерні, особливо після того, як набігається взимку, катаючись по кризі.
Усе в тому домі здавалося звичним і рідним. На покуті стіл, застелений скатертиною. Над ним фотографії всього роду і намальовані художником картини. У світлиці було тепло й затишно навіть узимку, коли наставали холоди.
