Одного разу, йдучи до школи, я побачив на дорозі мобільний телефон. Від падіння він розлетівся на запчастини. Але я зміг його зібрати до купи, і переді мною стала інша задача: що з ним тепер робити ? Чи вчинити правильно й, можливо, нерозумно, чи зробити , як усі роблять ? Але чи можна перекричати голос сумління ?
Я вирішив телефон віддати черговим. Зробивши це, зрозумів, що вчинив вірно. Тепер моя совість спокійна.
Коли заняття скінчилися, на порозі школи я зустрів чергового, якому віддав свою знахідку. Він зупинив мене й розказав про те, що хазяін , точніше, хазяйка- маленька дівчинка- уся в сльозах бігала по всій школі, шукаючи свій телефон. Вона навіть не знала, що загубила його ще на вулиці.
Знову я впевнився, що робити гарні вчинки краще, ніж боротися зі своєю совістю чи самому отримувати подарунки. Можливо , колись й мені повернуть те, що я загублю й буду шукати.
побіоіли каштани