1 .Дощ пройшов - Київ зеленіє.
2. Ідуть полки , світлий марш гримить : зве бійців до дальнього походу.
3. Навкруги мене колоситься пшениця , мак червоніє.
4. Літак злетів з катапульти : в першу ж мить колеса його майже черкнулися об асфальт.
5. Біля ставу тремтить поріділе золото верб : між ними дівочими стрічками ворушиться просинь , по ній снується легеньке осіннє павутиння.
6. Бачу : ти виходиш зі своєї гірської оселі , дивишся вниз.
7. Йдемо до машини , тільки тепер я розумію : небо вже зовсім чисте , хмар немає , сонце, піднявшись ген-ген , починає припікати.
8. Ні , любий , я тобі не дорікаю , тільки смутно : не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись.
9. Не треба боятись показу гармонійних
благородних почуттів - треба боротися з безконфліктністю та банальним
лакуванням життя.
Начебто так)
Якось зібралися усі частини мови. Тай почали сперечатися. Хтож з них найголовніший. Тут іменник не став марнувати часу, зразу відповів: - ТУТ Я ГОЛОВНИЙ. а чому це ти- каже дієслово, без мене ти ні чого зробиш! а без мене! - закричав прислівник- ви навіть не знєте коли це відбувалося. а я! -вскрикнув прислівник - ви не зможете сказати як де це відбувалося. а частка, сполучник і прийменник вголос заявили: без нас ви зовсім ніхто. сперечалися весь день. Тай прийшли до висновку: кожна частина мови головна посвоєму. І не можна сказати що якась із них не потрібна!