Привіт!
- Привіт! Підеш сьогодні з нами кататися на велосипеді до парку?
- Я б залюбки та не можу! Справа в тому, що в мене сестричка захворіла. Зараз до аптеки поспішаю, за ліками. А потім буду наглядати за нею, доки батьки з роботи повернуться.
- Дуже шкода! А що з сестрою?
- Мабуть, застудилася. В неї підвищилася температура та голова болить. Через те ще й настрій зіпсувався, то вона капризує весь час.
- Це дуже неприємні відчуття. Коли хворієш, весь світ не милий.
- Та не кажи. Недарма нам весь час кажуть цінувати здоров’я та піклуватися про себе. Та хто ж слухає, поки не захворіє!
- Так, нажаль, ми часто байдуже ставимося до свого здоров’я. Коли здоровий, здається, що так воно й повинне бути, і буде завжди.
- От і я про це задумався. Сестричка в мене завжди була «кімнатною рослиною». Погано холод переносить. Зарядку робити не хоче, гартуватися теж. Треба буде самому зайнятися оздоровчими вправами та й її долучити. А то – які слабенькі стали, трохи похолодало на вулиці, одразу застуда.
- Правильно. А то весь час доведеться на ліках сидіти – хіба це здоров’я? Треба гуляти частіше на свіжому повітрі – це корисно. Тож, якщо все ж звільнишся, приїжджай до парку кататися. Ми збираємося біля п’ятої години.
- Буду старатися!
найбільш відомим художнім твором івана франка на історичну тему є повість «захар беркут». написана вона була 1822 року, але й сьогодні, на початку третього тисячоліття, цікавить і бентежить читача. у повісті змальовано наших далеких предків — українських верховинців із тухольської долини, які зуміли героїчно оборонити рідний край від жорстоких татаро-монголів. у зображенні історичного минулого письменникові художня вигадка та народна творчість, зокрема відома в галичині і в закарпатті легенда про затоплення монголів тухольською громадою.
героями повісті є мудрий ватажок тухольської громади захар беркут, його мужній син максим, жителі селища тухля, підступний тугар вовк, його дочка мирослава. найбільше сподобався та запам'ятався мені образ мирослави.
мирослава змальована франком як казкова лісова принцеса, незвичайна та дивовижна.
це молода дівчина, що рано втратила матір, знала лише любов і турботу батька — тугара вовка. можливо, саме тому мирославі до вподоби «чоловічі» інтереси — приміром, полювання на ведмедя: «батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з привчив її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. але попри все те мирослава ніколи не переставала бути женщиною: ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим » згодом ми довідуємося, що героїня має неабияку силу характеру: зрозумівши, що її батько — зрадник, залишає його й воює проти нього та монголів разом із тухольською громадою. дівчина просить захара беркута прийняти її за дочку.
можна зробити висновок, що для мирослави головне — бути вірною собі, діяти так, як підказують сумління й серце. увесь час вона серед вояків - тухольців: приносить захару беркуту звістку про сина, передає його поради, бере активну участь у боротьбі з ворогами, навчає тухольців робити метавки, лікує поранених. не дивно, що саме така дівчина покохала відчайдушного й сміливого максима, захарового сина. вона зізнається йому в коханні, клянеться у вірності. навіть коли максим опинився в полоні, мирослава, ризикуючи, йде до ворожого табору, пропонує хлопцю тікати, а сама хоче залишитися замість нього. доля виявилася прихильною до закоханих: вони з гідністю переносять усі випробування та єднаються в пару.
повість «захар беркут» нагадує про те, що за щастя завжди треба боротися.