1. Доброзичливiсть забирае людей докупи. 2. Злiсть - мати брехнi i бабуся смутку.3. Ворожнеча швидко спалахує, але гасне по волi. 4. Пiдтримаючи товариша, гартуй його i свою силу духу! 5. Чи ж горе, подiлене на двох, не легше для обох? 6. Хiба заздрiсить дае радiсть? 7. Сердитого обминай, а джмеля не чiпай. 8. Вода все одперне, окрiм чорного язика.
1. Доброзичливiсть - пiдмет
Забирае - присудок
2. Злiсть - пiдмет
Мати - пiдмет
Бабуся - пiдмет
3. Ворожнеча - пiдмет
Спалахує - присудок
Гачне - присудок
4. Гратуй - присудок
5. Горе - пiдмет
6. Заздрiсть - пiдмет
Дае - присудок
7. Обимай - присудок
Чiпай - присудок
8. Вода - пiдмет
Одперне - присудок
Удачи!
Відповідь:
Епіфора
Уривок вірша Надії Кир'ян
-У тебе задовгі руки,- сказав Прокруст,-
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
— У тебе задовгі ноги, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
— У тебе задовгі вуха, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий.
— У тебе задовгий язик, — сказав Прокруст, —
Відрубаємо — і ти будеш щасливий
Анафора
Твір Василя Герасим'юка
Хоч раз.
Хоч раз ти повинен відчути
Як тяжко рветься на цій землі
Древнє чоловіче коло,
Як тяжко зчеплені чоловічі руки,
Як тяжко почати і зупинити
Цей танець.
Хоч раз
Ти стань у це найтісніше коло,
Обхопивши руками плечі двох побратимів,
Мертво стиснувши долоні інших,
І тоді в заповітному колі
Ти протанцюєш під безоднею неба
Із криком по-звіриному протяжним.
Щоб не випасти із цього грішного світу,
Хоч раз
Тавтологія
Ожиємо, брати, ожиєм (І. Франко).
Все, що знала)
Оселю Катерини Білокур я розшукував недовго. Запитав у босоногих дівчаток, які гралися на стежці. У відповідь на моє запитання вказівні пальчики ткнули повітря в напрямі, де білів причілок звичайної української хати.
Я підійшов до хати, зупинився. Відчинила хвіртку, вийшла жінка в темній терновій хустці, заговорила м'яким голосом, гостинно запросила увійти.
На покуті темніли образи старі, ледь помітно виблискували тьмяною позолотою. Недалечко від ікон висів портрет Шевченка. З простенької його рами розгорнуто звисав рушник, наче гаптовані крила якогось дивного білого птаха або величезного метелика.
У кутку була охайно підведена червоною глиною піч, що милувала око мальованим килимом. Вона, наче огрядна молодиця в білій вишиваній сорочці, посідала в хаті чимале місце.
Вздовж стола стояла лава. На довгому ослоні, на яке падало світло з двох невеликих вікон, - тюбики фарб, саморобні пензлики. За палітру правив шматок скла, що лежав поруч.
На стінах світлиці висіло кілька картин. Я замилувався квітами, що жили на полотнах такою яскравою красою. Картини, що висіли на стінах, були в неоковирних рамках, а деякі висіли без рам.
У цій пропахлій фарбами і живими квітами кімнаті художниця творила. Тут не було навіть звичайнісінького мольберта.
Я мовчав. Був зачарований, але й здивований життям цієї скромної і разом з тим такої талановитої та наполегливої жінки. (За М. Сарма-Соколовським; 205 сл.).