твір на тему "я в житті і я в інтернеті" можна скласти так:
дуже часто стається так, що людина в реальному житті і в інтернеті – нібито
різна людина. чому це так? мабуть, тому, що в інтернеті кожна особистість
відчуває себе більш захищеною і не відчуває необхідності відповідати за свої
вчинки. інтернет – широкий простір, у якому можна собі дозволити все. я
намагаюсь як в інтернеті, так і в реальному житті бути собою, залишатися
людиною.
я прагну жити не лише віртуальним життям. я вважаю, що всесвітня павутина має чимало
переваг. проте світом інтернету не варто захоплюватись аж занадто. адже навколо
нас вирує життя, яке ми можемо просто пропустити, знаходячись у іншій
реальності. не варто відмовлятись від прогулянок, пікніків, нових знайомств у
реальному житті. а головне – слід бути собою у будь-якому вимірі.
подробнее - на -
дуже часто стається так, що людина в реальному житті і в інтернеті – нібито різна людина. чому це так? мабуть, тому, що в інтернеті кожна особистість відчуває себе більш захищеною і не відчуває необхідності відповідати за свої вчинки. інтернет – широкий простір, у якому можна собі дозволити все. я намагаюсь як в інтернеті, так і в реальному житті бути собою, залишатися людиною.
я прагну жити не лише віртуальним життям. я вважаю, що всесвітня павутина має чимало переваг. проте світом інтернету не варто захоплюватись аж занадто. адже навколо нас вирує життя, яке ми можемо просто пропустити, знаходячись у іншій реальності. не варто відмовлятись від прогулянок, пікніків, нових знайомств у реальному житті. а головне – слід бути собою у будь-якому вимірі.
За давньою легендою, яку корінні містяни передають з вуст в вуста, ці дуби посадили запорозькі козаки в пам’ять про зруйновану Запорозьку Січ. Старі люди переповідають, що запорожці зі сльозами на очах саджали молоденькі деревця.
У парку ці 250-річні дуби ростуть рядами. Це свідчить про те, що алея є рукотворною, тож легенда, ймовірно, відповідає дійсності. За припущеннями запорізького краєзнавця Анатолія Сокура, дуби посадили або у 1734 році, коли запорозькі козаки вийшли “з-під хана”, або ж, що більш ймовірно, у 1829 році, коли повернулися “з-за Дунаю” на чолі з отаманом Йосипом Гладким.
Крім козацьких дубів, запорізький міський парк Дубовий гай славився ще й Дубом Махна. Ріс він серед вікових дубів, і весь був протиканий залізяками. Про нього також ходили різні легенди, а знущання над реліктовим деревом приписували махновцям. Нібито на підпитку вони шаблями та різними іншими металевими предметами, які трапились під руку, пробивали ствол цього дубу. Хтозна, як воно було насправді, але краєзнавці, щоб врятувати артефакт, ще за Сталінських часів прикріпили на нього табличку: “Исторический дуб. Под этим дубом летом 1921 года собирался Александровский исполнительньій комитет”. На жаль, коли комуністи з’ясували, що це неправда, викорчували дуб з корінням. Це сталося у 1977 році. А яму залили бетоном. Тепер тут доріжка, і мало хто здогадується, що ходить по тому місцю, де ріс той легендарний дуб.