Прийшла зима- чарівниця , захурделила, замела доріжки білим снігом, закувала в лід річки і озера. У небі закружляли у дивному танку срібні сніжинки. - Дивіться, яка я гарна! Таких візерунків, як у мене, немає нівкого, - мовила одна сніжинка. - Так, ти гарна, але не гарніша за інших! Ми всі діти матінки-зими і однаково прекрасні, - відповіла друга сніжинка. - Але ж візерунки у нас різні, і мій найкрасивіший, - не вгамовувалася перша сніжинка. Друга сніжинка хотіла щось сказати подрузі, але в цю мить впала на щось тверде. - Дивись, яка вона гарна, який у неї чудернацький візерунок! - промовило якесь дівча розглядаючи на долонці сніжинку. А перша сніжинка впала дівчинці під ноги і ніхто не побачив її краси серед величезної кількості сестер-сніжинок...
Барви осіннього лісу початок осені завжди чарівний. повітря стає прозорим, а все навкруги виграє-яскравими кольорами. невеличкий ліс теж золотиться, багряніє, палає і з кожним ранком заливається все блискучішим вогнем. а після дощику з кущів вилазять гриби.. кумедні, товсті. на старих пеньках туляться один до одного тонконогі опеньки. розсипалися по галявинах червоноголові підосичники, зеленуваті й рожеві сироїжки, запашні рижики. особливо поважними серед них товсті гриби під червоною шапкою з білими крапочками – мухомори. намистинками розсипалися по кущах різнокольорові ягідки. барви лісу доповнює і волохатий зеленувато-сірий мох на деревах. пахне грибами, чебрецем, дощем і ще чимось дивним, приємним. пишається проти сонця ліс, пломенять осінні вогневі барви. а разом з лісом пишається й осінь тим, що створила таку красу.
літом сергій, каріна, тетяна чомусь украли мої вишні жоржину зранку