Краще жити в місті чи в селі? Питання, на яке немає однозначної відповіді. Особливо, якщо починати пригадувати всім відомі прислів"я на кшталт: краще там, де нас немає, або: де народився, там і згодився.
Хоча, ні, відповідь знайти можна, вона лежить у статистичній площині і свідчить, що з року в рік кількість сільського населення зменшується, а міського - зростає.
Але статистика - то суха наука, а ми всі - люди з душею та власними уподобаннями. Тим-то кожний має вирішувати це питання сам для себе. Всі ми різні. Комусь до вподоби тихі левади, розлогі лани і яблуневі садки. Когось вабить гамір великого міста з його підприємствами, супермаркетами та нічними клубами.
Я вважаю, що краще за все жити там, куди тебе кличе саме життя та твоя власна вдача. Але при цьому я віддаю перевагу тому місцю, де я народився, де жили мої предки і де їх поховано.
Відповідь :
1.Минає літо й осінь вже бреде;
Там мати лишилася самітня синів на фронт покликала війна;
Знаю що весна буде рання;
2.Світило сонце та випаровувала земля;
Щастя не кінь прямої дороги не визнає;
Біжить за вітром пшениця немов табун лисиць;
3. Зрадів ліс бо почався дощ;
Бринять бджолині крила гудуть вулики у виноградних лозах;
Мені здається твої очі в мою душу світять з вишини;
4.Мудрі люди порадили все читай підряд;
Місяць на небі зіроньки сяють тихо по морю човен пливе;
Зрубав дерево посади два.
Бог, Україна, родина і я
Я вважаю, що кожна людина не може бути сама по собі - вона насамперед є членом своєї родини та громадянином країни, де живе. Крім того, у кожної людини є свій світогляд, частиною якого є релігійні переконання.
Наприклад, я сприймаю себе не тільки як окрему особистість, але і як частину своєї сім'ї. Мама, тато, маленька сестричка, дві бабусі та дідусь - це люди, без яких я себе не уявляю. Я можу посваритися з сестричкою, коли вона мене дратує, але мені страшно подумати, що вона може зникнути кудись. Вона - частина мого життя, як і всі члени моєї родини. А вони в свою чергу сприймають мене як частину свого життя, бо ми всі - одна сім'я.
Також я сприймаю себе і як частину українського народу, як громадянку своєї країни. Я щиро люблю свою Батьківщину - країну, де я народилася і живу. Я люблю свою мову, поважаю традиції свого народу, пишаюся славетною історією.
Щодо релігії, я вважаю себе людиною нерелігійною. Я поважаю людей всіх релігійних конфессій, якщо вони не є фанатиками. У нашій Конституції записано, що кожна людина має право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої. Я вважаю, що це дуже вірно. До того ж, релігійність не слід ототожнювати з моральністью - це абсолютно різні речі. Головне, на мій погляд - це мати совість, а во що ти віриш - це особиста справа.