Кожна людина має певні характеристики, які можна віднести до ідеалів. Наприклад, гарний солов’їний спів, або добрі знання у науках, таких навичок можна перелічувати без кінця. Ясна річ у всіх сильні сторони різні, завдяки цьому ми можемо пишатися своєю індивіальністю.
Головне, що треба пам‘ятати, якщо забути про всі таланти, то можемо втратити себе. Коли забудемо про навички гри на гітари, то через два-три роки будемо грати вже не так досконало.
Саме таке відчуття можно віднести до старості. Може тобі і не бути шістдесят років, але проґавини у розсудку не дадуть можливості зіграти ідеально, як це було колись. Ти просто довго не займався цим, не йшов вперед, просто був зайнятий чимось другим, тим що вбивало небезмежний час та талант.
Забувши про ідеали, ніхто не буде палати, як ясна зірочка, люди будуть поступово зливатися з небом.
Осінь - золота пора року. Пожовтіле листя обсипається з кожної деревиночки і встелює усю землю яскравими візерунками. Пригадую, як у дитинстві я збирала колекцію різних листочків: кленових, яблуневих, дубових, липових, каштанових, а потім демонструвала їх своїм батькам. Звісно, часті дощі перетворюють золотий колір листя у темно-коричневий, але від цього осіння пора ніколи не перестане мене дивувати. Ось вже листопад підкрадається з-за дубів і пророкує наближення зими, лютих морозів. А так не хочеться відпускати свою осінь, наповнену світлом, оптимізмом, життєдайною енергією із сумним присмаком, адже я відчуваю у ній саму себе, ніби відбивається сумна мелодія скрипки і пристрасність гітари. Я часто помічаю те, чого не бачать інші. Це здатність проникати у глибини позаземної реальності, де можна побути наодинці з собою і поринути у свій, фантастичний світ. У своїй уяві я витворюю магічний світ осені, порушуючи усі закони логіки. У парку закохана пара кружляє, а зусібіч - вир осінніх листочків. Листя падає, падає, і майже засипає закоханих щастям, любов'ю. На спортмайданчику дітвора невгамовно мружиться від сонечка і грається листочками досхочу. Усе, ніби в ідеальній казці. Біля могутнього, предковічного дуба утворюють коло школярі і наповнюються мудрістю. Листопад підхоплює дітей на крилах золотої осені і дарує їм натхнення, радість, енергію, любов. Тому осінь завжди у моєму календарі відмічена особливим кольором - жовтим, який символізує сонячне світло, тепло, радощі і повагу.
Як я вважаю, найщасливіше це посмішка моєї мами. нажаль, вона не вічна. адже в любий момент моя матуся може засмутитися. я стараюся щоб ця чаріна, лагідна, ніжна посміжка не зникала, адже моя мама також завжди мене підтримає, коли мені сумно. Моїй матусі варто тільки трішки зрадіти, і я щаслива також. бо щаслива моя мама- щаслива я. Коротко описати мамину посміжку важко. про неї можна розповідати довго. Мамина посмішка - сонце серед дощу. веселка серед грому. у кожного своя мама. у кожної мами своя посмішка. але посмішка кожної з мам, радіє серце її дитини!
Головне, що треба пам‘ятати, якщо забути про всі таланти, то можемо втратити себе. Коли забудемо про навички гри на гітари, то через два-три роки будемо грати вже не так досконало.
Саме таке відчуття можно віднести до старості. Може тобі і не бути шістдесят років, але проґавини у розсудку не дадуть можливості зіграти ідеально, як це було колись. Ти просто довго не займався цим, не йшов вперед, просто був зайнятий чимось другим, тим що вбивало небезмежний час та талант.
Забувши про ідеали, ніхто не буде палати, як ясна зірочка, люди будуть поступово зливатися з небом.