Жили соби два пивники та таки розбишаки и кажен день билися то за зернятко то просто Ось одного дня виришили пивники пити в лис погратися и пишли Бигли грались реготали и тут зненацька випригнула лисиця и заговорила не бийтесь я лисичка сестричка а ти не хижак спитали пивники бо не знали лисиця як почувши це слово хап у торбину и зйила От и урок пивникам на все життя що неможна бигати в лис
Два півники-розбишаки гуляли по подвір"ю і вихвалялись один перед одним.
- Я вчора більше від тебе кота поганяв, - каже перший, - отож бо я на цьому дворі найголовніший.
- Ні, - каже другий походжуючи навколо того, - Як це ти тут найголовніший, якщо за вроду всі мене тут поважають?
Розлютився перший півник за такі слова і почав задиратися, а другий і собі штовхається. Почали битися, здійняли гамір надворі. А кіт, дивився на них з даху будинку і лише всміхався півнячим дурощамⒶ.
Одного літнього ранку ледар-кіт дрімав на ганку.Аж чує гомін,гвалт щось трапилось десь там.Відкриває потихеньку ліве око і побливу бачить бійку двох хвальків.Сірих грязних пітухішків.“Я сміливіший за тебе, на землі я, чи у небі,
всіх порву я мов собака”-каже перший розбишака.“Де тобі, я сам хоробрий,не знайти по самий обрій з ким зрівнятись міг би я”-друге каже пітуша.Встав ліний-кіт і пішов до них взявши їх в охапку кіт-пузатий поставив у бійці крапку.Пощастило малюкам-хвалькам позбутися піряних хвостів.А на кінець кіт сказав так:"Ось про що розмова, діти,так у світі треба жити,щоб тебе не за словами цінували, а ділами."
В одномумісті жили два маленьких горобчики Чик та Чирик. Дуже любили вони вихвалятись один перед одним.
Одного сонячного ранку горобчики знову почали вихвалятись. Чик, гордо піднявши голову, сказав:
- Подивись, яке в мене гарне пір'ячко. Воно так і виблискує на сонці.
Чирик відповів:
- Та ти тільки поглянь, які у мене ніжні крильця, тендітний хвостик. Я набагато кращий від тебе.
Чик аж закричав від таких слів. Між горобчиками почалась сварка, яка невдовзі переросла в бійку.
За маленькими хвальками, хитро примруживши оч гав великий чорний кіт Мурко. Чик та Чирик бились так, що аж летіло пір'я. Кі тихенько підкрався і швидко стрибнув за здобиччю. Вхопив горобчиків за хвостики. Перелякані пташенята почали вириватись, і таки полетіли. У Мурка в лапах залишилися лише їхні хвостики. Посідали бідолашні на паркані і мовчать. Нікому не хочеться більше вихвалятись, та і немає чим.
З того часу горобчики жили дружно. А якщо і кортіло деколи похвалитись, то одразу згадували про свої хвостики, які залишились у Муркових лапах.
Одного разу літав він із своїм товаришем, теж молодим горобчиком, по дворі в одного господаря. Літали вони, гралися, по смітничку громадили та й знайшли три конопляні зернятка. От наш горобчик і каже:
- Мої зернятка! Я знайшов! А чужий і собі:
- Мої! Коли мої! Коли мої!
І почали битися. Та так б'ються, та так скубуться, аж догори скачуть, аж пір'я з них летить. Бились, бились, поки потомились; сіли один проти одного, надулись і сидять, та вже й забулись, за що була бійка. Коли згадали: а де ж наші зернята? Зирк, аж зернят вже й нема! По дворі ходить курка за курчатами, квокче та промовляє:
- Дурні бились, а розумні поживились, дурні бились, а розумні поживились!
- Що ти кажеш? - питають горобці.
- Та то я дякую вам, що ви такі дурні! От поки ви здуру бились, то я з своїми курчатами поснідала вашими зернятками! Що то, сказано, як хто дурний!.. Нікому було вас бити та вчити! Якби вас хто взяв у добру науку, то, може б, з вас птахи були!..
Чужий горобчик розсердився за таку мову.
- Вчи своїх дурних курчат розуму, а з мене й мого розуму досить! - підскочив, тріпнув крильцем, цвірінькнув та й геть полетів. А наш горобчик зостався і замислився.
"А правда, - думав він, - краще бути розумним. От курка розумна, собі наїлася, а я мушу голодний сидіти".
Подумав, подумав та й почав просити курку:
- Навчіть мене розуму, пані матусю! Ви ж такі розумні!
- Е, ні! - каже курка. - Вибачай, серденько! Маю я й без тебе клопоту доволі, - он своїх діточок чималенько, поки-то всіх до ума довести! Шукай собі інших учителів! - та й пішла собі в курник.
В одному місті жили два маленьких горобчики Чик та Чирик. Дуже любили вони вихвалятись один перед одним.
Одного сонячного ранку горобчики знову почали вихвалятись. Чик, гордо піднявши голову, сказав:
- Подивись, яке в мене гарне пір'ячко. Воно так і виблискує на сонці.
Чирик відповів:
- Та ти тільки поглянь, які у мене ніжні крильця, тендітний хвостик. Я набагато кращий від тебе.
Чик аж закричав від таких слів. Між горобчиками почалась сварка, яка невдовзі переросла в бійку.
За маленькими хвальками, хитро примруживши оч гав великий чорний кіт Мурко. Чик та Чирик бились так, що аж летіло пір'я. Кі тихенько підкрався і швидко стрибнув за здобиччю. Вхопив горобчиків за хвостики. Перелякані пташенята почали вириватись, і таки полетіли. У Мурка в лапах залишилися лише їхні хвостики. Посідали бідолашні на паркані і мовчать. Нікому не хочеться більше вихвалятись, та і немає чим.
З того часу горобчики жили дружно. А якщо і кортіло деколи похвалитись, то одразу згадували про свої хвостики, які залишились у Муркових лапах.
Жили були два півника. Тук і Тік. Так вони дружили, що і сказати важко. Але одного дня, коли вони збирали урожай до них підійшла лиха чаклунка, яка була перевдягнена в купця. Вона не любила коли хтось дружить і вона хотіла їх посварити. Ось вона підійшла до них і попросила води. Коли Тік збігав за водою, Туку вона дала кукурудзу. Звичайну на на вигляд кукурудзу. Тук з'їв її і враз посварився з Тіком. А сам пішов до чаклунки, прислужувати їй. Тік довго думав як врятувати брата і пішов його шукати. По дорозі він зустрів Лося. Він спитав в нього чи не бачив він такого не великого на зріст з червоним чубчиком півника? Лось якраз бачив його і сказав куди він пішов. Потім Тік зустрів по дорозі Голубку. Розпитав у неї про Тука і вона відповіла що його бачила. Далі він прийшов до хати лихой чаклунки, коли Тука вона послала працювати на город. Він благав її, щоб вона повернула йому друга. Чаклунка сказала йому:
- Гаразд. Я зніму чари з нього якщо ти принесеш мені 150 лір*.
- Та де ж я візьму стільки грошей?
- Незнаю, але ти повинен принести їх до півночі. Якщо ти не принесеш їх до півночі мої чари посиляться і твій друг назавжди буде служити мені.
І він пішов шукати 150 лір. До піночі він їх знайшов. Точніше йому дала їх королева. Вона до йому. Опівночі він приніс злій чаклунці гроші і вона розчарувала його брата.! Кінець.
Жили не жили два дурні. Один з них ніколи не давав у борг нічого - навіть гривеника, а другий ніколи нічого не повертав - навіть гривеника. Так і звали їх: одного - " що Не дає", а іншого - "Неотдаю-щий". Але ось одного разу невідомо як вийшло, що гривеник того, що Не дає потрапив до того, що Не віддає. Почав вимагати свій гривеник, що Не дає. Але хіба віддасть дурень, який нічого не віддавав назад! Йшов час, і той, що нарешті Не дає оселився у будинку того, що Не віддає
Жили у прекрасному місці під назвою " хепі енд" два зайчика - братика, які завжди вихвалялись, що вони найкращі і у них все завжди виходить краще ніж у всіх. І ось одного разу зібрав царь звірів усіх до себе і запропонував, створити для нього незвичний подарунок, і сказав, що хто зробить найкращий буде щедро нагороджений. Всі звірятка одразуж прийнялись до роботи, хтось робив картину, хтось збирав квіти для чарівного букета, і лише зайчики не могли придумати проте вихвалялись, що переможцями станут вони. І зайчата вирішили, що якщо вони зруйнують всі дарунки своїх супротивників, то їхній подарунок буде одним і самим найкращим. Вони придумали багато різних планів для втілення задуму в реальність. Вони зруйнювали всі дари, а самі думаючи, що все одно який подарунок дарувати, принесли в дар морквину. Лев дуже розгнівався.А білочка йому розповіла про все що сталось і він подякував усім звіряткам крім зайців, щоб ті на інший раз розуміли, на чужому нещасті, свого щастя не збудуєш.
Літом у селі на ганку,
Ледарь-кіт дрімає зранку.
Аж геть, гомін, ґвалт і гам,
Щось десь трапилося там.
Відкриває потихеньку,
Ліве око і близенько,
Бачить бійку двох хвальків,
Сірих грязних горобців.
“Я сміливіший за тебе,
на землі я, чи у небі,
всіх порву я мов собака”-
каже перший розбишака.
“Де тобі, я сам хоробрий,
не знайти по самий обрій
з ким зрівнятись міг би я”-
друге каже гороб’я.
Захвативши їх в охапку,
Бійці кіт поставив крапку,
Пощастило малюкам,
Розбишакам і хвалькам.
Врятувались від зубів,
Та позбулися хвостів.
Ось про що розмова, діти,
Так у світі треба жити,
Щоб тебе не за словами
цінували, а ділами.
Так от любі небудьте розбишаками!
На пташиному дворі зустрілися два півники. Стали один навпроти одного та давай вихвалятися. Один каже:
- Подивися, яке в мене пір"ячко різнокольорове: і червоне, і жовте, і зелене.
А інший собі вихваляється:
- У мене пір"я на сонці виблискує. Та що там пір"я, який у мене гребінець яскравий!
Раптом проїхала машина та облила грязюкою обох. І стали вони чорні!
Одного літнього ранку ледар-кіт дрімав на ганку.Аж чує гомін,гвалт щось трапилось десь там.Відкриває потихеньку ліве око і побливу бачить бійку двох хвальків.Сірих грязних пітухішків.“Я сміливіший за тебе, на землі я, чи у небі,
всіх порву я мов собака”-каже перший розбишака.“Де тобі, я сам хоробрий,не знайти по самий обрій з ким зрівнятись міг би я”-друге каже пітуша.Встав ліний-кіт і пішов до них взявши їх в охапку кіт-пузатий поставив у бійці крапку.Пощастило малюкам-хвалькам позбутися піряних хвостів.А на кінець кіт сказав так:"Ось про що розмова, діти,так у світі треба жити,щоб тебе не за словами цінували, а ділами."
Одного разу на подвір*ї зчинився шум. Почали сперечатися півні. Один каже, що він сміливіший за всіх. Другий каже, що він сильніший за всіх. І ніхто не можеїх розсудити. Аж тут з*явився кіт, та як нападе на них. Одразу півні почали захищатися. І побігли до хати. Потоваришували та більше не хвалились один пред одим та захищали один одного.
Хвальками можуть бути мишенята (звичні герої українських казок.) Вихвалятися можуть тим, що хтось з них сміливіший. Наприклад, підкрастися до сплячого кота і потягнути його за вуса. В кінці Одного кіт може Зїсти, бо хтось дуже впевнено вихвалявся і в пащі оказався. Как то так идейка.