ответ:Які вони, сучасні Журдени?
Твори, що ввійшли до скарбниці світової класики можна розділити на два види: епохальні і вічні. Епохальні твори відображають тенденції притаманні певному конкретному періоду, а вічні – це ті, що не втрачають своєї актуальності ніколи. Саме до категорії вічних творів належить іронічна комедія Мольєра „Міщанин-шляхтич”. Автор піднімає складну і суперечливу проблему сліпого бажання людини здаватися більш значною ніж вона є насправді. Це явище характерне і для нашого часу, адже так часто сучасні люди вдягають чужі маски, які їм зовсім не пасують і стараються грати роль, яка їм не по зубах.
Головний герой п’єси пан Журден , є одним з найбільш кумедних персонажів світової літератури. Над ним потішаються, як і дійові персонажі, так і читачі. А справді, що може виглядати більш комічно ніж підстаркуватий торговець, що несподівано захотів стати аристократом. Це бажання є настільки сильним, що Журден, всупереч своїм обмеженим здібностям, старається робити речі, які йому геть не виходять: він вчиться співати, хоча зовсім не має музичних даних, вивчає кілька танців, які вдаються йому жалюгідно, махає шпагою, хоча від природи він неповороткий. Всі навколо гають за цією комедією і підіграють Журдену, вони кажуть йому те, що він хоче почути, заради власної вигоди вдаються до грубих лестощів. Проте головний герой не хоче помічати цієї брехні, він всіма силами старається дотримуватися стандартів дворянства, живе в світі власних ілюзій, де бачить себе великим вельможею.
Зараз більше немає ні дворянських титулів, ні аристократії, але люди й далі прагнуть вдягнути на себе маску, сховати під нею своє справжнє обличчя, приховати свою сутність. У всі часи були ті, кого не задовольняло їхнє життя, соціальний статус чи матеріальний стан. З такої ситуації є два виходи ший і складніший ший варіант і вибрав для себе пан Журден. А полягає цей вихід у тому, що людина, незадоволена зовнішнім світом, будує свій власний вигаданий світ ілюзій. Вона живе в ньому, свої мрії сприймає як реальність, дивиться на оточуючих через призму власної вигадки. Але рано чи пізно, цей так званий „замок з піску” руйнується і людина опиняється з одним лише розчаруванням. Особа, котра обрала для себе складніший варіант, мусить тяжко працювати для досягнення своєї цілі, але в результаті її праця приносить бажані плоди, бо немає нічого неможливого головне вірити в себе і не боятися наяву, а не в уяві міняти свою долю. Це підтверджують слова видатного політичного діяча Великобританії Вінстона Черчилля: „Коли ти кажеш, що щось можеш або чогось не можеш, ти завжди маєш рацію.”
П’єса Мольєра „Міщанин-шляхтич” – це історія життя слабкої особистості, яка дозволяла іншим себе обманювати і сама собі брехала. Головний герой п’єси, пан Журден, не хоче ні чути, ні бачити правди, бо істинна далеко не така солодка, як мед лестощів. А змінити щось в реальному житті набагато складніше ніж втекти у власний примарний світ ілюзій та мрій.
Объяснение:
Объяснение:
Папа подарил Вите замечательный ножик. Чего только не предлагали ребята ему в обмен на ножик! Но Витя и слушать не хотел.
Ножик был очень красивый. Он имел много предметов. Два острых лезвия,
которыми можно было заточить карандаш, резать хлеб и овощи, легко срезать ветки. Снабжён ножницами, вилкой и ложкой. Было тут и шило и даже удобная пилка, которой можно перепилить небольшие металлические прутки. Такой ножик необходимая вещь в лесу, в походе и в дороге.
В школе Витя увидел в руках Петьки снегиря, к лапке которого была привязана нитка. Петька то отпустить снегиря, то опять притянет к себе. Снегирь взмахивал крыльями, пытаясь улететь, но нитка удерживала бедную птичку. Снегирь был так измучен, что всё слабей и слабей делал попытки улететь от мучителя. От усталости его головка вяло склонялась на бок, а глаза закрывались. А Петька весело наслаждался измученой птичкой.
У Вити сжалось сердце, при виде таких издевательств. Он решил снегиря. Предлагал Петьке разные игрушки, вещички, но Петька ни на что не соглашался. Тогда Витя решился на самое дорогое, что у него было. Он предложил, подаренный ему ножик. Петька осмотрел нож, подумал и согласился на обмен.
Витя отдал Петьке ножик, и обмен состоялся. Витя снял нитку с лапки птицы, взлез на подоконник и открыл форточку. Поднёс к форточке руку с измученным снегирём. Птичка почувствовала свежую струю воздуха. Головка поднялась на встречу свободе. Крылышки его расправились. На какое то мгновение снегирь замер, как бы выражая благодарность своему Потом маленькое тельце птички встрепенулось в прыжке. Он взмахнул крыльями и радостно взмыл на свободу.
Витя восторженно посмотрел в след улетающей птичке. О ножике, подаренном ему отцом, Витя ни чуть не жалелк
