Объяснение:мы умеем сравнивать дроби с одинаковыми знаменателями и одинаковыми числителями, числители у нас разные, но приводить к общему знаменателю мы умеем.
сравним
2/9 и 5/12, общий знаменатель 36,
2*4/(9*4) и 5*3/(12*3)
8 <15 значит 2/9 < 5/12
сравним
5/12 и 4/15, общий знаменатель 60
5*5/(12*5) и 4*4/(15*4)
25>16
значит 5/12 > 4/15
теперь мы знаем что 5/12 самое большое. надо сравить
2/9 и 4/15 общий знаменатель 45
2*5/(9*5) и 4*3/(15*3)
10 <12
значит 2/9 < 4/15
итого самая маленькая это 2/9 потом 4/15 и 5/12
Другой вариант решения привести все три дроби к одному общему знаменателю.
9=3^2 12=3*2*2 15=3*5, НОК= 2*2*3*3*5=180
2/9=2*20/(9*20)=40/180
5/12=5*15/(12*15)=75/180
4/15=4*12/(15*12)=48/180
в таком виде сравнить дроби просто.
2/9<4/15<5/12
3/8, 5/18 и 10/21
можно применить второй , но тут цифры будут неприятные, так что давайте всё-таки попарно
3/8 5/18
3*9/(8*9) 5*4/(18*4)
27/72 > 20/72
3/8 и 10/21
3*21/(8*21) 10*8/(21*8)
63/168 < 80/168
мы получили что 3/8 меньше 10/21 и больше 5/18, значит последнюю пару сравнивать не нужно можно сразу писать ответ
самое большое это 10/21 потом 3/8 и 5/18
ответ:Які вони, сучасні Журдени?
Твори, що ввійшли до скарбниці світової класики можна розділити на два види: епохальні і вічні. Епохальні твори відображають тенденції притаманні певному конкретному періоду, а вічні – це ті, що не втрачають своєї актуальності ніколи. Саме до категорії вічних творів належить іронічна комедія Мольєра „Міщанин-шляхтич”. Автор піднімає складну і суперечливу проблему сліпого бажання людини здаватися більш значною ніж вона є насправді. Це явище характерне і для нашого часу, адже так часто сучасні люди вдягають чужі маски, які їм зовсім не пасують і стараються грати роль, яка їм не по зубах.
Головний герой п’єси пан Журден , є одним з найбільш кумедних персонажів світової літератури. Над ним потішаються, як і дійові персонажі, так і читачі. А справді, що може виглядати більш комічно ніж підстаркуватий торговець, що несподівано захотів стати аристократом. Це бажання є настільки сильним, що Журден, всупереч своїм обмеженим здібностям, старається робити речі, які йому геть не виходять: він вчиться співати, хоча зовсім не має музичних даних, вивчає кілька танців, які вдаються йому жалюгідно, махає шпагою, хоча від природи він неповороткий. Всі навколо гають за цією комедією і підіграють Журдену, вони кажуть йому те, що він хоче почути, заради власної вигоди вдаються до грубих лестощів. Проте головний герой не хоче помічати цієї брехні, він всіма силами старається дотримуватися стандартів дворянства, живе в світі власних ілюзій, де бачить себе великим вельможею.
Зараз більше немає ні дворянських титулів, ні аристократії, але люди й далі прагнуть вдягнути на себе маску, сховати під нею своє справжнє обличчя, приховати свою сутність. У всі часи були ті, кого не задовольняло їхнє життя, соціальний статус чи матеріальний стан. З такої ситуації є два виходи ший і складніший ший варіант і вибрав для себе пан Журден. А полягає цей вихід у тому, що людина, незадоволена зовнішнім світом, будує свій власний вигаданий світ ілюзій. Вона живе в ньому, свої мрії сприймає як реальність, дивиться на оточуючих через призму власної вигадки. Але рано чи пізно, цей так званий „замок з піску” руйнується і людина опиняється з одним лише розчаруванням. Особа, котра обрала для себе складніший варіант, мусить тяжко працювати для досягнення своєї цілі, але в результаті її праця приносить бажані плоди, бо немає нічого неможливого головне вірити в себе і не боятися наяву, а не в уяві міняти свою долю. Це підтверджують слова видатного політичного діяча Великобританії Вінстона Черчилля: „Коли ти кажеш, що щось можеш або чогось не можеш, ти завжди маєш рацію.”
П’єса Мольєра „Міщанин-шляхтич” – це історія життя слабкої особистості, яка дозволяла іншим себе обманювати і сама собі брехала. Головний герой п’єси, пан Журден, не хоче ні чути, ні бачити правди, бо істинна далеко не така солодка, як мед лестощів. А змінити щось в реальному житті набагато складніше ніж втекти у власний примарний світ ілюзій та мрій.
Объяснение:
