Селянське повстання 1768 року на україні відоме під назвою коліївщина. термін “коліївщина” був вимудруваний не самими повстанцями, а уніатськими ксьондзами, які перетворили польське слово “жезь” (“різня”) на український еквівалент “коліївщина” (від “колоти” списом чи ножем). напад ів на умань згадується в 1737 році. тоді вони захопили і пограбували місто. наступні набіги ів на умань жорстокою розправою над ними [1; 97,133,137,254]. згодом назвали також учасників повстання 1768 року, а саме це повстання – “”, “різнею”, “уманською різнею”, “коліївщиною”. здобувши умань, повстанці готувалися до поширення повстання. залізняк розсилав по правобережжю універсали, в яких закликав до продовження боротьби. ось, наприклад, в одному з них говорилось таке: “кидайте хати, жінок, улюблених дітей, не тужіть за ними, бо скоро побачитесь. дасть бог перемогу і будете вільними” [2; 374]. в таємницях царської дипломатії вони не зналися і вважали, що російський уряд у 1768 році був зацікавлений відібрати у польщі українські землі. тож необхідно було братам по вірі визволити україну і підняти український народ проти шляхти. коли загарбників проженуть, тоді борців за волю україни прийме цариця. отже, огляд історіографічних джерел про дозволяє виокремити три точки зору її трактування: польську, російську та українську. українська історіографія (м.максимович, в.антонович, м.костомаров, м.грушевський та інші) висловлювала народну точку зору на рух, тому й заганялася польською та російською владою в глухий кут заборон і забуття. висвітлення в польській та російській історіографії мало тенденційний характер, оскільки виправдовувало політику загарбників.
