І етап Транскрипція – передача інформації про структуру білка з молекули ДНК на і-РНК.
ІІ етап Активація амінокислот. Цей процес відбувається в цитоплазмі.
ІІІ етап Трансляція – синтез поліпептидних ланцюгів, що проходить на рибосомах. Причому по одній м-РНК може рухатися одночасно декілька рибосом (полірибосоми) та синтезуватися одночасно декілька поліпептидних ланцюгів.
ІV етап Утворення вторинної та третинної структур білкової молекули, що відбувається за рахунок утворення водневих зв’язків між залишками амінокислот, відщеплення зайвих амінокислот, введення фосфатних, карбоксильних та інших груп, приєднання вуглеводів тощо. Для деяких білків характерна також четвертинна структура, якої білок набуває приєднуючи велику небілкову молекулу. Наприклад, кожна з чотирьох субодиниць гемоглобіну крові людини складається з білка глобіна та небілкової частини – гема, що являє собою порфіринову основу. Лише після цих процесів молекула білка стає функціонально активною.
Фотосинтез– процес синтезу органічних сполук, який відбувається із використанням сонячної енергії за участю хлорофілу.
Соединительная ткань состоит из клеток, межклеточного вещества и соединительнотканных волокон. Из нее состоят кости, хрящи, сухожилия, связки, кровь, жир, она есть во всех органах (рыхлая соединительная ткань) в виде так называемой стромы (каркаса) органов. Принципиальные различия типов соединительной ткани определяются соотношениями клеточных компонентов и характером межклеточного вещества. Эпителиальная (покровная) ткань, или эпителий, представляет собой пограничный слой клеток, который выстилает покровы тела, слизистые оболочки всех внутренних органов и полостей, а также составляет основу многих желез.
Соединительная ткань состоит из клеток, межклеточного вещества и соединительнотканных волокон. Из нее состоят кости, хрящи, сухожилия, связки, кровь, жир, она есть во всех органах (рыхлая соединительная ткань) в виде так называемой стромы (каркаса) органов. Принципиальные различия типов соединительной ткани определяются соотношениями клеточных компонентов и характером межклеточного вещества. Эпителиальная (покровная) ткань, или эпителий, представляет собой пограничный слой клеток, который выстилает покровы тела, слизистые оболочки всех внутренних органов и полостей, а также составляет основу многих желез.
Эпителий отделяет организм (внутреннюю среду) от внешней среды, но одновременно служит посредником при взаимодействии организма с окружающей средой. Клетки эпителия плотно соединены друг с другом и образуют механический барьер, препятствующий проникновению микроорганизмов и чужеродных веществ внутрь организма. Клетки эпителиальной ткани живут непродолжительное время и быстро заменяются новыми (этот процесс именуется регенерацией) . Эпителиальная ткань участвует и во многих других функциях: секреции (железы внешней и внутренней секреции) , всасывании (кишечный эпителий) , газообмене (эпителий легких) . Главной особенностью Эпителия является то, что он состоит из непрерывного слоя плотно прилегающих клеток. Эпителий может быть в виде пласта из клеток, выстилающих все поверхности организма, и в виде крупных скоплений клеток – желез: печень, поджелудочная, щитовидная, слюнные железы и др. В первом случае он лежит на базальной мембране, которая отделяет эпителий от подлежащей соединительной ткани. Однако существуют исключения: эпителиальные клетки в лимфатической ткани чередуются с элементами соединительной ткани, такой эпителий называется атипическим.
Объяснение:
І етап Транскрипція – передача інформації про структуру білка з молекули ДНК на і-РНК.
ІІ етап Активація амінокислот. Цей процес відбувається в цитоплазмі.
ІІІ етап Трансляція – синтез поліпептидних ланцюгів, що проходить на рибосомах. Причому по одній м-РНК може рухатися одночасно декілька рибосом (полірибосоми) та синтезуватися одночасно декілька поліпептидних ланцюгів.
ІV етап Утворення вторинної та третинної структур білкової молекули, що відбувається за рахунок утворення водневих зв’язків між залишками амінокислот, відщеплення зайвих амінокислот, введення фосфатних, карбоксильних та інших груп, приєднання вуглеводів тощо. Для деяких білків характерна також четвертинна структура, якої білок набуває приєднуючи велику небілкову молекулу. Наприклад, кожна з чотирьох субодиниць гемоглобіну крові людини складається з білка глобіна та небілкової частини – гема, що являє собою порфіринову основу. Лише після цих процесів молекула білка стає функціонально активною.
Фотосинтез– процес синтезу органічних сполук, який відбувається із використанням сонячної енергії за участю хлорофілу.