Почему живое принято считать живым?
Потому что были выделены признаки живого, по которым можно определить относить ли объект к живому или нет.
Почему именно эти процессы принято относить к живому?
Это индуктивные знания, полученные в ходе многочисленных наблюдений, экспериментов (эмпирические знания).
Люди веками наблюдали за живым и пытались провести границу между живым и неживым (сейчас будет очень много тавтоголии)). Грань провести не так то легко, как установить эти признаки живого, можно ли их считать истиной? Сложно дать ответ. Понятия ("жизнь", "живое") устанавливаются людьми (пусть и учеными, но всё равно людьми). И тут уже встает вопрос не о том, на сколько можно считать эти свойства верными для живого, а о том, на сколько определение (данное человеком) отражает сущность понятия.
Всё же постараюсь ответить на конкретный вопрос. Потому что данные процессы обеспечивают процесс жизни. "Жизнь — это открытые саморегулирующиеся и самовоспроизводящиеся системы совокупностей живых организмов, построенные из сложных биологических полимеров — белков и нуклеиновых кислот" "Жизнь - химическая система к дарвиновской эволюции (определение НАСА)" Соответственно, раз определенные свойства обеспечивают всё это, значит они и являются необходимыми условиями для того, чтобы назвать объект живым.
Вопрос интересный, есть о чем порассуждать и поговорить, пишите в лс, буду рада знакомству)
З точки зору сучасної науки і наукової філософії сутність людини (тобто те, що визначає її специфіку, відмінність від інших живих істот) соціальна, але необхідно визнати наявність, значення і відносну самостійність її біологічної природи. Вчені вважають, що біологічне в людині «зняте» соціальним. Це означає, що воно — це біологічне начало перетворене, значною мірою підпорядковане соціальному, але не усунуте, зберігається, утворює із соціальним діалектичну єдність.
Генетично зумовлені, передаються по спадковості анатомофізіологічні характеристики, в тому числі структура нервової системи, мозку, органів чуття. В новонародженої дитини вони від початку є людськими. Природжена можливість, здатність оволодіти мовою, мисленням, стати особистістю, реалізується лише влюдському, соціальному оточенні, у світі культури. Біологічно зумовлений ряд параметрів людського життя, наприклад, вікові етапи, тривалість життя. Але і тут вплив соціальних умов досить виразний. Природжені певні особливості нервово-психічних реакцій, темперамент, тип вищої нервової діяльності; можливо, й деякі обдарування, наприклад, музичні, математичні, - але знов-таки їх прояв, розвиток або, навпаки, гальмування залежать від соціальних умов, від навчання й виховання. Є припущення, що до деяких видів асоціальної (анти-суспільної, злочинної) поведінки «привертають» генетичні фактори, проте й тут, якщо людина психічно нормальна, не божевільна, вирішальне значення має вплив середовища, умови життя, виховання, моральна самосвідомість. Якими б не були природжені особливості нервової системи, людина, яка не страждає психічним захворюванням, здатна контролювати свою поведінку і несе за неї відповідальність.
Потреби й прагнення, які називаються вищими, — пізнавальні, моральні, естетичні, потреба в спілкуванні і т.п. — най-біологічні, соціальні за своїм походженням і змістом. Суспільно зумовлені відповідні цілі й мотиви поведінки, напрям думок, моральні принципи, світогляд, громадянські, політичні позиції і т.д.