Людині здається, що вона бачить всі предмети, які потрапляють в поле зору, проте це не так. У наших очах є спеціальна зона, позбавлена світлових рецепторів, яка називається «сліпа пляма». Вона присутня у всіх людей, а також хребетних тварин, птахів і риб. Розташування даних «плям» може різнитися залежно від індивідуальної будови очей. Сітківка влаштована нерівномірно. У самому центрі очного дна розташовується невелике заглиблення - центральна ямка, яка є місцем найкращого бачення. Навколо неї знаходиться спеціальна жовта пляма, що відповідає за якість денного зору. Це ділянка найкращого колірного сприйняття, поблизу якого сконцентрована найбільша кількість колб, що відповідають за розпізнавання кольорів. У міру віддалення їх стає менше, в той час як кількість паличок, які призначені для сутінкового зору і визначення форми, збільшується. На деякій відстані від жовтої плями розташовується і так звана «сліпе пляма». Вона не приймає участі в зоровому процесі, однак служить для створення нуль-кольору, який використовується для порівняння колірних відчуттів. Крім того, за «сліпою плямою» розташовується ще більш далека периферія, що забезпечує загальне сприйняття картинки. Вона виконує функцію своєрідного тла для поля ясного зору. Дана зона є неймовірно чутливою до світлових сигналів, які виходять від рухомих об'єктів. Біологічно цей процес має величезний сенс в боротьбі за існування.
Тобто, функції "сліпої плями":
- створення нуль-кольору для порівняння колірних відчуттів, які передає сітківка;
- уловлювання загальної картини світлових сигналів, що виходять від рухомих об'єктів (за рахунок дальньої периферії).
Багато хто задається питанням, чому людина бачить цілісну картину при наявності «сліпих зон»? Відповідь досить проста. Мозок отримує інформацію, якої бракує від другого ока і «добудовує» зображення таким чином, що ми не бачимо дефектів. В інтернеті представлені прості і цікаві вправи, що дозволяють перевірити наявність «сліпої плями» в домашніх умовах.
Согласно восьмому изданию Международного кодекса номенклатуры культурных растений в настоящее время признаются три категории культурных растений: сорт, грекс (только для Орхидных) и группа
Культурные растения получены из диких путём гибридизации, селекции или генной инженерии. В процессе поиска диких растений для превращения их в культурные и использования возникло учение о центрах происхождения культурных растений. В 1926—1939 годах Н. И. Вавилов обобщил накопленные знания и выделил семь основных центров происхождения культурных растений. В отличие от декоративных видов, культурные растения не имеют естественных ареалов.