Симфіз (зрощення) – symphysis – хрящове з’єднання з вузькою щілиною в товщі хряща по серединній площині (тазове зрощення).
Кісткове з’єднання – synostosis – це з’єднання за до кісткової тканини (скостеніння хряща між епіфізом й діафізом у трубчастих кістках, сполучної чи хрящової тканин швів черепа, крижової кістки). В синостозах повністю відсутня рухливість.
М’язове з’єднання – synsarcosis – це безперервне з’єднання за до м’язової тканини (з’єднання лопатки з тулубом), де гається максимальна рухливість.
Під суглобом (зчленування) – articulatio – розуміють рухоме з’єднання кісток, суглобові поверхні яких вкриті хрящем і утримуються суглобовою капсулою та зв’язками, з утворенням між ними щілиноподібної порожнини, заповненої синовіальною рідиною. Внаслідок цього суглоб розглядають як переривчасте з’єднання – diarthrosis – найбільш досконалий б з’єднання між собою двох або декількох кісток, який дає можливість збільшувати розмах і значно урізноманітнити відтінки рухів одного компонента скелета відносно іншого.
Наголосити, що обов’язковими компонентами будь-якого суглоба є: суглобові поверхні, як мінімум, двох кісток, вкриті гіаліновим суглобовим хрящем, суглобова капсула та синовіальна рідина, яка заповнює суглобову порожнину.
Суглобовий хрящ – cartilagо articularis – шар гіалінового хряща на суглобовій поверхні кісток. Він не має судин і нервів, його живлення забезпечується за рахунок поживних речовин, що надходять із крові судин суглобової капсули та кістки, а також із синовії. Зовнішня поверхня суглобового хряща рівна і блискуча, блакитно-білого кольору і не вкрита охрястям. Суглобовий хрящ забезпечує ріст епіфізів у довжину, зменшує тертя між кістками, залежно від його товщини послаблюється сила поштовху під час руху, оскільки цей хрящ дуже пружний. Перехід шару хряща в кісткову основу відбувається поступовим його звапнуванням, чим досягається закріплення суглобового хряща на суглобовій поверхні. Іноді суглобовий хрящ випинається так, що його суглобова поверхня у вигляді облямівки охоплює кістку, з якою з’єднується, збільшуючи суглобову ямку і контактну поверхню суглоба (плечовий і кульшовий суглоби), що визначається як суглобова губа — lábrum glenoidále.
Суглобова капсула – capsula articularis – сполучнотканинна двошарова мембрана, яка закріплюється муфтоподібно до кісток, що з’єднуються, поблизу країв суглобових поверхонь, герметизує порожнину суглоба. Товщина капсули неоднакова не лише в різних суглобах, а й в різних її ділянках. Волокнистий шар (зовнішній) – stratum fibrosum – є продовження окістя, що переходить з кістки на кістку, з’єднуючи їх одна з одною, багатий на судини і нерви. Відповідно до характеру руху в суглобі, за рахунок локального потовщення волокнистої оболонки капсули, утворюються додаткові зв’язки. Синовіальний шар – stratum synoviale – побудований із пухкої волокнистої сполучної тканини, вкриває зсередини волокнистий шар, обмежуючи суглобову щілину, продукує шляхом ультрафільтрації суглобову рідину. На поверхні цієї оболонки, оберненої до порожнини суглоба, є синовіальні ворсини і складки. В деяких суглобах капсула утворює випини – синовіальні сумки.
Синовія – synovia – світла, тягуча рідина жовтуватого кольору. Вона виділяється синовіальною оболонкою капсули і виконує різні функції: змащує суглобові поверхні кісток, зменшуючи тертя між ними, є живильним середовищем для суглобового хряща, в неї виділяються продукти обміну речовин хрящової тканини, збільшує зчеплення кісток завдяки в’язкості, амортизує суглоби. Із суглобів синовіальна рідина відводиться лімфатичними судинами, тому пошкодження і забруднення порожнини капсули суглоба небезпечне для життя тварини.
Клетка отграничена от других клеток или от внешней среды специальной мембраной и имеет ядро или его эквивалент, в котором сосредоточена основная часть химической информации, контролирующей наследственность. Изучением строения клетки занимается цитология, функционированием - физиология. Наука, изучающая состоящие из клеток ткани, называется гистологией. Существуют одноклеточные организмы, тело которых целиком состоит из одной клетки. К этой группе относятся бактерии и протисты (простейшие животные и одноклеточные водоросли). Иногда их также называют бесклеточными, но термин одноклеточные употребляется чаще.
Настоящие многоклеточные животные (Metazoa) и растения (Metaphyta) содержат множество клеток. Абсолютное большинство тканей состоит из клеток, однако имеются и некоторые исключения. Тело слизевиков (миксомицетов), например, состоит из однородной, не разделенной на клетки субстанции с многочисленными ядрами. Сходным образом организованы и некоторые животные ткани, в частности сердечная мышца.
Вегетативное тело (таллом) грибов образовано микроскопическими нитями - гифами, нередко сегментированными; каждая такая нить может считаться эквивалентом клетки, хотя и нетипичной формы. Некоторые не участвующие в метаболизме структуры тела, в частности раковины, жемчужины или минеральная основа костей, образованы не клетками, а продуктами их секреции. Другие, например древесина, кора, рога, волосы и наружный слой кожи, - не секреторного происхождения, а образованы из мертвых клеток. Мелкие организмы, такие, как коловратки, состоят всего из нескольких сотен клеток. Для сравнения: в человеческом организме насчитывается ок. 1014 клеток, в нем каждую секунду погибают и замещаются новыми 3 млн. эритроцитов, и это всего одна десятимиллионная часть от общего количества клеток тела. Обычно размеры растительных и животных клеток колеблются в пределах от 5 до 20 мкм в поперечнике. Типичная бактериальная клетка значительно меньше - ок. 2 мкм, а наименьшая из известных - 0,2 мкм. Некоторые свободноживущие клетки, например такие простейшие, как фораминиферы, могут достигать нескольких сантиметров; они всегда имеют много ядер.