а-потрапляют у міжклітине середовище в-повносю знищуються б-поглинаються сусідніми клітинами г-залишаються в мертвий клітині д-вивільняються назовні через розриви в мембрані
Відповідь:Апопто́з (від дав.-гр. απόπτωσις — опадання, листопад[2]) — найбільш розповсюджений тип запрограмованої клітинної смерті. Іншими словами — це сукупність клітинних процесів, що призводять до загибелі клітини. На відміну від іншого виду клітинної смерті — некрозу — при апоптозі не відбувається руйнування цитоплазматичної клітинної мембрани і, відповідно, вміст клітини не потрапляє в позаклітинне середовище. Характерною ознакою є фрагментація ДНК у міжнуклеосомальних ділянках специфічною ендонуклезою — CAD (caspase activated DNase) на фрагменти з розміром, кратним 180–200 нуклеотидам. В результаті апоптозу відбувається утворення апоптичних тілець — мембранних везикул, які містять цілісні органели і фрагменти ядерного хроматину. Ці тільця поглинаються сусідніми клітинами чи макрофагами в результаті фагоцитозу. Оскільки позаклітинний матрикс не уражається клітинними ферментами, навіть при великій кількості апоптозних клітин, запалення не гається.
Процес апоптозу є необхідним для фізіологічного регулювання кількості клітин організму, для знищення старих клітин, для формування лімфоцитів, що не є реактивними до своїх антигенів (аутоантигенів), для осіннього опадання листків рослин, для цитотоксичної дії Т-лімфоцитів кіллерів, для ембріонального розвитку організму (зникнення шкірних перетинок між пальцями у ембріонів птахів) та іншого.
Порушення нормального апоптозу клітин призводить до неконтрольованого розмноження клітини і появи пухлини.
Термін «апоптоз» був вперше вжитий 1972 року Керром, Віллі і Керрі, які описали його як доповнювальний, але протилежний до мітозу механізм регуляції популяції тваринних клітин[3].
1. грудная клетка закрывает сердце и легкие, дыхательные пути, пищевод и крупные кровеносные сосуды. 2. органические вещества в кости придают ей упругость и гибкость. если все минеральные вещества из кости убрать, её можно будет завязать в узел 3. в пояс нижних конечностей входят: тазовая кость, лобковая кость, подвздошная кость, седалищная кость, костный таз 4. костный скелет, фасции, мышцы, сосуды и нервы, выполняющие межреберные промежутки. Костный скелет грудной клетки состоит из грудины, 12 пар ребер и 12 грудных позвонков. ребра делятся на истинные, ложные и свободные 5. причина увеличения массы и размеров позвонков - последствие прямохождения, в результате которого центр тяжести сместился к крестцу
1. грудная клетка закрывает сердце и лёгкие, дыхательные пути, пищевод и крупные кровеносные сосуды. 2. органические вещества в кости ей и гибкость. 3. множество костных пластинок, вокруг специального канала,который содержит в себе нервы и сосуды. защитная функция. 4. тазовая кость, лобковая кость, подвздошная кость, седалищная кость, костный таз. 5. костный скелет, фасции, мышцы, сосуды и нервы, заполняющие межреберные промежутки. костный скелет грудной клетки состоит из грудины, 12 пар ребер и 12 пар позвонков. ребра делятся на: истинные, ложные и свободные. 6. последствие прямохождения, в результате которого центр тяжести сместился к крестцу. 7. кости плеча, предплечья, рук (запястья, пясти, фаланги пальцев) 8. скелет туловища - грудина и рёбра. 11. гладкие мышцы выстилают поверхность внутренних органов. скелетные мышцы крепятся к костям скелета и принимают участие в движении. 12. накапливается молочная кислота, и у нас возникает боль после нагрузок. 13. у человека более развит лобный отдел черепа, менее развита нижняя челюсть. это говорит об эволюции в процессе развития.
Відповідь:Апопто́з (від дав.-гр. απόπτωσις — опадання, листопад[2]) — найбільш розповсюджений тип запрограмованої клітинної смерті. Іншими словами — це сукупність клітинних процесів, що призводять до загибелі клітини. На відміну від іншого виду клітинної смерті — некрозу — при апоптозі не відбувається руйнування цитоплазматичної клітинної мембрани і, відповідно, вміст клітини не потрапляє в позаклітинне середовище. Характерною ознакою є фрагментація ДНК у міжнуклеосомальних ділянках специфічною ендонуклезою — CAD (caspase activated DNase) на фрагменти з розміром, кратним 180–200 нуклеотидам. В результаті апоптозу відбувається утворення апоптичних тілець — мембранних везикул, які містять цілісні органели і фрагменти ядерного хроматину. Ці тільця поглинаються сусідніми клітинами чи макрофагами в результаті фагоцитозу. Оскільки позаклітинний матрикс не уражається клітинними ферментами, навіть при великій кількості апоптозних клітин, запалення не гається.
Процес апоптозу є необхідним для фізіологічного регулювання кількості клітин організму, для знищення старих клітин, для формування лімфоцитів, що не є реактивними до своїх антигенів (аутоантигенів), для осіннього опадання листків рослин, для цитотоксичної дії Т-лімфоцитів кіллерів, для ембріонального розвитку організму (зникнення шкірних перетинок між пальцями у ембріонів птахів) та іншого.
Порушення нормального апоптозу клітин призводить до неконтрольованого розмноження клітини і появи пухлини.
Термін «апоптоз» був вперше вжитий 1972 року Керром, Віллі і Керрі, які описали його як доповнювальний, але протилежний до мітозу механізм регуляції популяції тваринних клітин[3].
Пояснення:а