жауап
Объяснение:
Ішекқуыстылар (Coelenterata) – нағыз көп клеткалылардың бір типі. І-дың басты белгілерінің бірі онтоген. дамуы барысында тек екі ұрық жапырақшалары қалыптасады, олар ересек дарабастарында айқын сақталып, эктодерма және энтодерма қабаттарын құрайды. Осы белгісіне қарай І-ды екі қабатты (Dіploblastіca) жануарлар тобына жатқызады. Екінші бір ерекшелігі – энтодерма қабатындағы клеткалары қуыс ішіне ас қорыту сөлін шығарып, асты қуыстың ішінде қорытады. Осыған байланысты олардың дене қуысы ішек қуысы деп аталады. Типтің аты осыған байланысты қойылған. Тағы бір ерекше белгісі – сәулелі симметриясының, атқыш (күйдіргіш) және жүйке клеткаларының болуы. І-дың басым көпшілігі теңіздерді, аз ғана түрлері тұщы суларды мекендейді. 9000-ға жуық түрі белгілі. Дене пішіні цилиндр тәрізді, шатыр, табақша, қоңырау тәрізді. Денесінің ұзындығы 1 мм-ден бірнеше см-ге жетеді. Араларында ірі түрлері де кездеседі. Мыс., Cyanea arctіca-ның ені 2 м, ал қармалауыштарының ұзындығы 30 м-ге жетеді. Морфол. құрылысы және тіршілік етуіне қарай І. полиптер және медузалар болып топтасады. І. жыныссыз, жынысты және ұрпақ алмасуы (метагенез) арқылы дамиды. Бұлар үш класқа бөлінеді: гидрозоа, сцифоидты медузалар және маржан полиптері.Гидрозоа (Hydrozoa) класы – тұщы суларда тіршілік ететін қарапайым құрылысты жануарлар. 2700-дей түрі белгілі. Бұлардың екі класс тармағы бар: сифонофоралар және гидроидтар. Стенофоралар (Ctenophora) – жылы теңіздерде еркін жүзіп, ерекше шоғыр (колония) құрып тіршілік ететін жануарлар. Шоғыр құрайтын дарабастары құрылысы мен физиологиясы жағынан әр түрлі, оларды зооидтер деп атайды. Денесінің ұзындығы әр түрлі, 1 см-ге дейін, кейде 2 – 3 м-ге дейін жетеді. Көпшілігі мөлдір түсті, бірақ кейбір бөлімдері қанық түске боялған түрлері де кездеседі. Жыныссыз және жынысты жолмен көбейеді. Ішекқуыстылар (желкенді балықтар) көп көлемде, тіпті кейде мыңдап су бетіне қалқып шығады. Көктемнің соңы мен жаздың басында олар көбіне желмен жағаға қарай Типтің ішекқуыстылар деп аталу себебі: олар екі қабаттан тұрады; денесінде бір ғана қуыс болады. Ішек тәрізді қуысты екі қабат қаптайды. Оның сыртқысы – эктодерма, ішкісі – энтодерма. Эктодерма – жабын мен қозғалыс қызметін, ал энтодерма – асқорыту және қозғалыс қызметін атқарады.
Україна залишається в категорії країн з концентрованою стадією епідемії ВІЛ-інфекції, що зосереджена серед окремих груп населення високого ризику інфікування ВІЛ. Сьогодні епідемічна ситуація з ВІЛ-інфекції в Україні знову характеризується зростанням кількості зареєстрованих випадків ВІЛ-інфекції в більшості регіонах України.
Катастрофічних перспектив, які нас очікують у майбутньому, можна уникнути лише уважним ставленням до проблеми кожною людиною. Ваші знання - можуть захистити Вас. Дізнайтеся про ВІЛ/СНІД більше.
ВІЛ – це вірус імунодефіциту людини, який розвивається та розмножується в організмі людини і призводить до повної втрати захисних сил організму та розвитку СНІД.
СНІД – це синдром набутого імунодефіциту, тобто хвороба, викликана вірусом. Віруси є збудниками багатьох хвороб, наприклад, грипу, герпесу, навіть деяких видів раку. Для своєї життєдіяльності вірус повинен проникнути в живу клітину. В разі ВІЛ – це імунна клітина людини.
Перші випадки захворювання на СНІД було діагностовано в 1981 році у США. Протягом двох років було з’ясовано загальну картину хвороби, виявлено її збудника – вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), розроблено методи, за до яких знаходять цей вірус в організмі людини, встановлено механізм негативної дії вірусу на організм. Офіційно ВІЛ був виділений та ідентифікований у 1983 р. французькими вченими на чолі з Монтеньє в Пастерівському інституті в Парижі (одночасно із американськими вченими з Національного Інституту Здоров’я на чолі з Робертом Галло). Термін СНІД застосовують до найпізніших стадій ВІЛ-інфекції. Офіційні критерії ВІЛ/СНІДу розроблені Центром боротьби та попередження захворювань в Атланті (штат Джорджія), де проводяться за поширенням інфекції у Сполучених Штатах.
Віруси, в тому числі й ВІЛ, виявляються за до спеціальних методів дослідження крові. Коли вірус потрапляє в організм, імунна система починає виробляти в імунних клітинах специфічні білки – антитіла, які борються з вірусом. Наявність антитіл у крові людини свідчить про те, що в її організм потрапила інфекція (наприклад, коли аналіз крові показує наявність антитіл до ВІЛ, це означає, що людина інфікована ВІЛ). Але слід знати, що з моменту проникнення ВІЛ в організм проходить від 2 до 12 тижнів, протягом яких організм продукує достатню кількість антитіл, щоб їх вже можна було виявити в крові. В цей інкубаційний період (його називають “вікно”) сучасними методами дослідження неможливо виявити вірус в організмі, оскільки він ще не накопичився в достатній кількості. Тому людям, що проходять тестування на ВІЛ,рекомендується навіть за наявності негативного результату повторити аналіз через три місяці.
Носії ВІЛ протягом тривалого часу можуть виглядати й почуватися здоровими, хоча відразу після інфікування ігаються симптоми, що нагадують гостре респіраторне захворювання або застуду. Потім настає прихований період, коли вірус себе ніяк не проявляє. Цей період може тривати роками. Весь цей час ВІЛ-інфікована людина почувається добре і, не підозрюючи, що в неї ВІЛ-інфекція, може заражати інших. Та з часом імунна система все більше ослаблюється, а вірус сильнішає.
Збудник СНІДу - вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) - відноситься до ретровірусів. Своєю назвою ретровіруси зобов'язані незвичайному ферменту - зворотної транскриптазі (ревертазі), що закодована в їх геномі і дозволяє синтезувати ДНК на РНК-матриці. Таким чином, ВІЛ здатний продукувати у клітках-господарях, таких як "хелперні" Т-4 - лімфоцити людини, ДНК-копії свого геному. Вірусна ДНК включається в геном лімфоцитів та інших клітин, що мають спеціальні рецептори для вірусів і боротьби з ними. Це призводить до руйнування всієї імунної системи. До цих пір невідомі навіть теоретичні підходи до рішення такої задачі, як очищення генетичного апарата кліток людини від чужорідної (зокрема, вірусної) інформації. Без рішення цієї проблеми не буде повної перемоги над СНІДом.
У результаті цього протягом років організм втрачає свої захисні засоби і не в змозі протистояти збудникам різних інфекцій і убивати пухлинні клітки. Головними причинами смерті при СНІД є інфекції та злоякісні новоутворення, з якими ослаблений ВІЛ-інфекцією організм не може боротися. Середня тривалість життя інфікованої людини складає 7-10 років.
Перші захворілі ВІЛ/СНІДом була група гомосексуалістів що виявлені в 1981 році. У плині першої декади поширення вірусу-збудника йшло переважно серед певних груп населення, що називали групами ризику. Це наркомани, повії, гомосексуалісти, хворі уродженої гемофілії (тому що життя останніх залежить від систематичного введення препаратів з донорської крові).
Однак до кінця першої декади епідемії вірус ВІЛ/СНІД вийшов за межі названих груп ризику. Він вийшов в основну популяцію населення.
тест 5) 2 тест9 )3 тест14) 1