Закономерности наследственности и изменчивости изучает наука - генетика. Благодаря наследственности сохраняется однородность, единого вида. Основоположником генетики является чешский ученый Мендель (1822-1884), опубликовавший в 1865 г. труд «Опыты над растительными гибридами».
Однако официальной датой возникновения генетики считается 1900 г., когда ученые разных стран Фриз, Корренс и Чермак независимо друг от друга открыли законы генетики, совершив это повторно.
Понимание проблем современной генетики невозможно без знания терминологии этой науки. Поэтому знакомство с новой наукой мы начнем с обзора основных терминов и понятий.
1. Процессы наследственности и изменчивости — идут параллельно, иногда противоположно друг другу, это два тесно взаимосвязанных процесса. Науку, изучающую наследственность и изменчивость организмов, называют генетикой. Этот термин ввел английский биолог У. Бэтсон в 1906 году.
2. В трудах ученых древних веков — Демокрита, Гиппократа, Платона, Аристотеля встречаются первичные понятия (сведения) о наследственности.
3. На взгляд Аристотеля изменчивость не связана с наследственностью. Она (наследственность) не собирается со всех участков тела (организма), а наоборот для ее сбора существуют определенные питательные вещества.
Затем была теория пангенеза Ч. Дарвина. По данной теории организмы животных и растений выделяют со всех клеток мелкие частицы — геммулы. Они попадают в половые органы т. о. идет передача наследственности и изменчивости. Геммы могут быть в "дремлющем состоянии” и могут выделиться через несколько поколений. В связи с чем в потомстве проявляются известные качества предков.
5. В 80 годах 19 века теорию "пангенезиса” А. Венсман отмечал, что наследственные признаки встречаются в половых клетках. Определенная роль в развитии генетики, как части биологической науки принадлежит важнейшим научным открытием второй половины 19 века.
6. В 1865 году увидела свет работа чешского ученого Г. Менделя "Опыты над гибридами растений”. Он выявил в результате опытов важнейшие закономерности наследственности.
7. Гендель является основоположником науки генетики. Однако она (работа) оставалась неизвестной для многих биологов, в том числе и для Дарвина в течении долгих 35 лет начиная с 1865 года.
8. Только в 1900 году закономерности наследственности Г. Менделя были оценены по достоинству.
9. Независимо друг от друга трое ученых разных стран: Голландия Г. де Фриз, немецкий ученый К. Корренс и австрийский генетик Э. Чермак-Зейзенегг проводя исследования с различными объектами, в результате подтвердили правильность законов Менделя.
10. В 1909 годы английский биолог У. Бетсон опубликовал научные доказательства о наследование у организмов растений и животных около 100 признаков, в соответствии с законами наследственности Менделя. Учение Менделя заняло прочное место.
11. 1909 году датский ученый В. Йоганнсен ввел такие важные понятия как ген (греч. "dencos”- рожденный), генотип, фенотип.
12. В 1901 г голландский ученый-ботаник X. де Фриз, создал мутационную теорию, которая подтвердила об изменениях наследственных свойств. Она (мут. теория) заняла особое место в развитии науки генетики.
13. Решающий момент в истории генетики связан с американским генетиком и эмбриологом Т. Морганом и его школой, создавших хромосомную теорию наследственности. Т. Морган и его ученики в результате экспериментов с плодовой мушкой дрозофилой открыли множество закономерностей наследования.
14. Большой вклад в развитие учения наследственной изменчивости внес русский ученый Н. И. Вавилов, он в 1920 году сформулировал закон гомологических рядов наследственной изменчивости. Этот закон доказывает о сходстве наследственных признаков у близко родственных растений и их видов.
15. Новшеством внедренным в науку явился метод радиоактивного облучения низших грибов — доказательства образования мутации, сделанные в 1927 году русскими учеными Г. А. Надсоном и Т. С. Филиповым.
16. Большое значение в развитии генетических теорий имели эксперименты и теоретические работы русских биологов А. С. Серебревского и Дубинина.
17. Особое место в развитии популяционной и эволюционной генетики принадлежит русскому генетику С. С. Четверикову.
18. История развития генетики делится на три периода. Два из них приходятся на 1865-1953 годы, который
Корисні мутації
Генетика з цього приводу говорить наступне. Мутація – це псування генів, а від генів в нашому організмі залежить все. І його розвиток, і робота всіх органів, і витривалість. Погані гени – погане здоров’я. Проте вчені – генетики вже давно відкрили, що деякі мутації можуть приносити живому організму несподівану користь. Наприклад, існує мутація, при якій у цвілевих грибів підвищується рівень вироблення антибіотиків, і, отже, вони краще протистоять патогенним бактеріям. Відомий у Швеції яскраво -зелений мутант ячменю набагато жизне нормальних рослин. У людей, що живуть в « малярійних » районах, мутація, яка призводить до зміни форми червоних клітин крові, знижує ймовірність захворювання. За корисні мутації вхопилися в двадцятому столітті дарвіністи, вважаючи, що вони є потужним аргументом на користь теорії природного відбору.
Так-то воно так, але мутація, яка б вона не була, це все-таки мутація, тобто порушення генотипу.
Радянський учений – » прислужник імперіалізму »
Даною проблемою генетики зайнявся геніальний радянський вчений Володимир Павлович Ефроімсон ( 1908-1989 ). Він вивчав зв’язки між різними вродженими патологіями людей і надзвичайно високим рівнем творчої, інтелектуальної активності, рідкісної працездатністю і цілеспрямованістю. Обробивши величезна кількість історичної, генеалогічної, медичної інформації, вчений дійшов до неминучого висновку: геніями народжуються. Саме гени, і ніщо інше, грали вирішальну роль у формуванні дуже багатьох великих людей минулого. Середа, історичний момент, виховання – все це лише знижувало або підвищувало ймовірність реалізації генія.
З кінця сорокових і аж до початку шістдесятих років генетика в СРСР вважалася наукою антирадянської, її називали » реакційними підступами вейсманістів – морганістів » і « служницею імперіалізму». Зрозуміло чому. Про яку рівність між людьми і народами може йти мова, якщо все визначається спадковістю ? Рівність виключно в правах радянських вождів ніяк не влаштовувало. Занадто мало. Бажано побільше : у потребах, в здібностях. Знову ж сільське господарство. Радянські пшениця і кукурудза просто зобов’язані були рости там, де їм наказувала партія. А тут генетики шмагають прикру нісенітницю про спадковість. «Що це ви все про листочки, квіточки і колючки розмовляєте, замість того щоб урожай піднімати “, – запитав якось Сталін Миколи Івановича Вавілова. Подальша трагічна доля вченого відома.
Володимиру Павловичу Ефроімсона в ті роки пощастило. Він залишився живий. Йому довелося пройти через два арешту, заслання в казахстанський табір, відсторонення від наукової роботи на багато років. Лише в середині шістдесятих років він зміг повернутися до генетичних досліджень. Володимир Павлович отримав ступінь доктора наук (через п’ятнадцять років після фактичного захисту ! ) І став завідувачем відділом генетики в Московському НДІ психіатрії МОЗ РРФСР. Однак в 1975 році Ефроімсон покинув інститут в знак протесту проти використання психіатричних лікарень як в’язниць для дисидентів. Рукопис його монографії « Геніальність і генетика » була депонована в 1982 році. Широка публіка змогла познайомитися з цією книгою тільки в 1998 році, тобто через дев’ять років після смерті вченого. Саме в цій книзі Ефроімсон говорить про спадкових факторах підвищеної інтелектуальної активності людини.
Свет — один из наиболее важных для жизни растений абиотических факторов. Его роль определяется прежде всего особой позицией растений в биосфере как автотрофов, образующих органическое вещество из простых неорганических соединений с использованием для синтеза энергии солнечного излучения (недаром этот процесс назван фотосинтезом). Подчеркивая, что жизнь зеленых растений невозможна без света, К. А. Тимирязев образно назвал их «детьми Солнца». Свет оказывает на растения и значительное формообразующее действие, во многих случаях определяя такие особенности строения, как форма роста, внутренняя структура тканей листа, величина хлоропластов и их расположение в клетках и т. д.