Гиалиновый хрящ (лат. cartilago hyalinis) — разновидность хрящевой ткани; плотный, упругий, стекловидный из-за содержания в нём гомогенного основного вещества, богатого протеогликанами. Гиалиновый хрящ составляет суставные и рёберные хрящи, а также хрящи носа, гортани, эпифиза длинных трубчатых костей, хрящи трахеи и бронхи[1].
Гиалиновым хрящом покрыта суставная поверхность эпифизов. Он обеспечивает подгонку соприкасающихся суставных поверхностей, амортизацию, уменьшает трение сочленяющихся суставных поверхностей. Толщина хряща зависит от функциональной нагрузки на него и в различных суставах колеблется от 1 до 7 мм.
По своим физико-химическим свойствам гиалиновый хрящ представляет собой гель, содержащий 70-80% воды, 10-15% органических веществ и 4-7% минеральных солей. Суставная поверхность хряща гладкая и в условиях нормы увлажнена синовиальной жидкостью. Хрящ не имеет собственной сосудистой сети и нервов и питается, в основном, из суставной жидкости.
Дощові черви (черв'яки, хробаки), земляні черв'яки, земляні хробаки (лат. Lumbricina) — загальна назва, що об'єднує ряд родин кільчастих черв'яків класу малощетинкових. З точки зору систематики ця група не є таксономічною одиницею, а виділена на підставі особливостей екології і деяких морфофізіологічних властивостей включених в неї родин. Всього відомо близько 1500 видів дощових червів, більшість яких мешкає в тропіках. Вагомий внесок у вивчення біології та значення дощових червів для лісових ґрунтів зробив український вчений
Объяснение:
Дощові черви живуть в ґрунті в якому рухаються по різному в залежності від його щільності. В м'якій землі хробак загостреним кінцем тіла розсовує часточки ґрунту і протискається між ними напруженням м'язів то звужуючи то розширюючи своє тіло. В щільному ґрунті черв'як проковтує землю і пропускає її крізь кишечник. Пропущений через шлунок ґрунт зліплюється в характерні грудочки, саме їх можна побачити біля виходів черв'якових нір на поверхню. Ходи червів йдуть в глибину не менше ніж на 60—80 см, а у великих видів — до 8 метрів.
На поверхні дощовий черв'як пересувається повзанням. При цьому він спочатку витягує передній кінець тіла і чіпляється щетинками, розташованими на черевній стороні, за нерівності ґрунту, а потім, скорочуючи м'язи, підтягує задній кінець тіла.
Через шкіряне дихання дощових червів мало на піщаних ґрунтах і вони не зустрічаються у болотах. У воді розчинено замало кисню для червів тому вони не живуть у просочених нею ґрунтах, гинуть вони і в сухій землі де шкіра підсихає і дихання припиняється. У теплу і вологу погоду дощові черв'яки тримаються ближче до поверхні. Під час тривалої посухи, а також в холодний період вони заповзають глибоко в землю.
Дощові черви ведуть нічний б життя, вдень виходять на поверхню лише після сильних дощів (звідки й назва), коли починають задихатися через нестачу кисню в насиченому водою ґрунті. Харчуються різними рослинними залишками, гноєм. Вони втягують, зазвичай вночі, у свої нірки листя, стеблини тощо.
ответ: Антибіотики (грец. αντι — проти, грец. βιοτικος — життєвий), органічні речовини, що синтезуються мікроорганізмами в природі для захисту від інтервенції інших видів мікроорганізмів, та володіють здатністю пригнічувати розвиток, або вбивати цих мікробів. Як правило, антибіотики виділяють з живих бактерій або грибів. Існує також велика кількість напівсинтетичних антибіотиків, які відрізняються модифікаціями функціональних груп природних антибіотиків. Такі модифіковані сполуки часто ефективніші, або стійкіші до нейтралізації, що виникає внаслідок набутої мікроорганізмами резистентності.
За хімічною структурою антибіотики об'єднують різноманітні групи сполук. Зокрема, сполуки, що блокують біосинтез білка на рибосомах; сполуки, що утворюють іоно-проникні канали у плазматичній мембрані, та ін.
Характерною особливістю антибіотиків є їхня здатність порушувати певні ланки обміну речовин мікроорганізмів або дію деяких їхніх ферментів. Ще 1868—71 В. О. Манассеїн гав антимікробні властивості плісняви пеніцилу, а О. Г. Полотебнов застосовував її при лікуванні гнійних ран. Наприкінці 19 ст. І. І. Мечников встановив, що деякі бактерії (молочнокислі) пригнічують розвиток бактерій гниття. Він вперше запропонував використовувати для боротьби з хвороботворними мікроорганізмами їхніх антагоністів. 1909 П. Лященко виявив антимікробні речовини у тварин, а 1928 Б. П. Токін — у вищих рослин. У 1928 шотландський вчений Александер Флемінг виявив антибактеріальну дію плісняви Penicillium notatum, а в 1940 Г. Флорі (Florey) добув стійкий препарат пеніциліну. Поглиблене вивчення антибіотиків розпочалося в 1940-х після виділення пеніциліну і стрептоміцину. Антибіотики використовуються в медицині, ветеринарії і рослинництві для боротьби з інфекційними хворобами; в тваринництві — як стимулятори росту
Объяснение: