Генетика (грец. genetikоs – який відноситься до походження) – біологічна наука, предметом вивчення якої є спадковість і мінливість. Спадковість і мінливість – основні властивості всіх живих організмів. Термін “генетика” вперше в 1906 р. запропонував англійськй учений В.Бетсон. Спадковість – властивість організмів передавати свої ознаки і особливості розвитку потомству; властивість забезпечувати матеріальну і функціональну наступність між поколіннями. Спадковість реалізовується при розмноженні. Кожний вид організмів зберігає і відтворює собі подібне в ряді поколінь. Проте в процесі розмноження відтворюється не лише подібне, але виникає й нове. Спадковість завжди супроводжується мінливість. Мінливість – властивість організмів набувати нових ознак або втрачати попередні в процесі розвитку. Мінливістю називають також відмінності між особинами того самого виду. Мінливість протилежна спадковості, але тісно пов’язана з нею. Основне завдання генетики – вивчити закономірності спадковості і мінлької форми не проявлялася.
Людина як генетичний об’єкт складний для вивчення. Ясно, що експериментувати з ним, як з твариною або рослиною, неприпустимо. Зміна одного покоління у людини відбувається за 25 років. Все це ускладнює вивчення спадкових властивостей у людини і їх передачі в поколіннях.
Існують наступні методи вивчення спадковості людини.
1. Гибридологический метод. Можна встановити генотип організму, домінантність або рецесивним досліджуваної ознаки, зчеплення генів з підлогою та ін.
2. Цитологічний метод полягає у вивченні кількості, форми і розмірів хромосом.
3. Генеалогічний метод полягає у вивченні успадкування якої-небудь ознаки в ряду поколінь у якомога більшої кількості родичів.
4. Близнюковий метод заснований на вивченні однояйцевих близнят з однаковим генотипом. Усі відмінності між близнюками обумовлені виключно впливом зовнішнього середовища. Цей метод дозволяє оцінити роль зовнішнього середовища в реалізації дії генів.
Вивчення генетики людини, незважаючи на всю складність, важливо не тільки з точки зору науки.
Велика роль генетики людини у вирішенні проблем спадкових хвороб. Людиною успадковуються багато хвороб, такі, як несвертиваемость крові, кольорова сліпота, ряд психічних захворювань.
ДНК – носій генетичної інформації – піддається змінам. Ці зміни можуть відбуватися в соматичних клітинах. Тоді виникає захворювання, що не передається нащадкам. Прикладом служить злоякісний ріст клітин. Коли поразка зачіпає ДНК в зародкових клітинах людини, можуть з’являтися діти з вродженими дефектами. Спадкові дефекти виникають з трьох причин.
Перша – генні мутації, при яких азотна основа в гені замінюється на інше, губиться, змінює місце і так далі. Прикладом може служити хвороба, що одержала назву серповидно-клітинної анемії. Гемоглобін втрачає здатність до транспорту кисню, і діти при народженні гинуть від злоякісної анемії.
Друге джерело мутацій – порушення числа хромосом. Втрата будь-який з 46 хромосом або додавання зайвої веде до тяжких розладів розвитку. Приклад – діти з синдромом Дауна. Причина хвороби полягає в появі зайвої хромосоми в 21-й парі.
Третє джерело спадкових відхилень – це різноманітне порушення структури хромосом в зародкових клітинах батьків. Через втрату ділянки п’ятої хромосоми
народжуються діти з синдромом хвороби, званої «котячий крик». У них уражена нервова система, порушена анатомія гортані.
Середовище, що оточує людей, поступово накопичує мутагенні агенти, здатні проникати в зародкові клітини людей і вражати в них молекули ДНК. До них відносяться мутагени: двоокис сірки, окис азоту, азотистая кислота, ароматичні вуглеводні, нітрити, пероксиди, озон, пестициди, формальдегіди та багато інших з’єднань.
Перед генетикою і медициною постало завдання величезного значення. Наука повинна розібратися в причинах явища, і, якщо воно реально і загрожує людству, треба знайти захисту.
Для виявлення та оцінки рівня частоти мутацій використовуються чутливі до мутагенів тест-системи, сконструйовані на лініях бактерій, за домінантним леталей у мишей (мутації, що вбивають ембріони мишей на різних стадіях розвитку).
Объяснение:
Вот, в самом кратце (особенностей у них очень много) :
Основную информацию об окружающем мире они получают благодаря сейсмосенсорной системе (боковой линии), электрорецепторам и сверхчувствительному обонянию.
Жабры акул, в отличие от костных рыб, не защищены крышками. Жаберные щели расположены с боков (сразу за головой). У скатов, к примеру, жабры – на брюшной стороне.
Особенности строения отдельных видов акул обусловлены средой обитания и различиями в питании. Описание особенностей каждого вида заняло бы слишком много времени, поэтому приведем лишь некоторые примеры.
Скелет акулы состоит из хрящевой ткани, лишь местами обызвествленной. Череп акул в общих чертах похож на череп любой из костных рыб, но имеет особое хрящевое образование в носовой части. Это так называемый рострум (рыло).
Мозговая коробка черепа служит для защиты мозга, в котором особо развиты обонятельная доля и мозжечок. У акулы есть обонятельные и слуховые капсулы, в которых, соответственно, находятся органы обоняния и слуха. В верхней части черепа есть незаросшее отверстие (похожее на родничок у младенцев человека). Это отверстие называется фонтанель.
Основу плечевого пояса составляет полукольцевидный хрящ, основой же тазового пояса служит хрящевая пластинка. К ним присоединяются базальные хрящи, от которых идут более тонкие радиальные. Скелет непарных плавников (спинного, хвостового, анального) представлен только радиальными хрящами. От всех радиальных плавниковых хрящей отходят эластиновые нити.
Кровеносная система акул тоже имеет свои особенности. Из желудочка двухкамерного сердца кровь поступает в артериальный конус, откуда следует в брюшную аорту. По возвращении кровь собирается сначала в венозный синус, и только затем поступает в предсердие. Поскольку сопротивление, которое преодолевает кровь на своем пути, очень велико, ему не только мышечные сокращения, но и кардинальные синусы (расширения сосудов), препятствующие обратному току венозной крови.
Пищеварительная система отличается от других тем, что в толстом кишечнике имеется вырост слизистой, увеличивающий всасывающую поверхность. Он расположен по спирали вдоль кишечника, откуда и пошло название – спиральный клапан, и имеет 5-10 витков.
Оплодотворение у пластиножаберных внутреннее. «Икра» акулы больше напоминает яйца птиц по строению и размерам. Мальки могут вылупляться у одних видов акул внутри тела матери, у других видов яйца откладываются во внешнюю среду. Акулы хранить в своем теле яйца, находящиеся на разных этапах созревания. За яйцами, отложенными в воду, эти рыбы не ухаживают, и о потомстве не заботятся.