Відповідь:
У рослинних клітинах вакуолі переважно займають більше 30 % об'єму, а в окремих випадках навіть до 90 %. Вакуолі рослин споріднені із лізосомами тварин і містять велику кількість гідролітичних ферментів, проте їхні функції не обмежені тільки перетравленням біополімерів. Зокрема цей компартмент може використовуватись для зберігання, як поживних речовин так і відходів метаболізму. Також вакуолі дають можливість економно і швидко збільшувати розмір клітини не збільшуючи об'єму цитоплазми. Не рідко одна клітина може містити кілька вакуоль з різними функціями[1].
Вакуолі рослин необхідні для регулювання тургорного тиску та pH цитоплазми. Наприклад, у випадку зростання кислотності навколишнього середовища надмірне надходження протонів у цитолазму принаймні деякою мірою компенсується їх транспортом всередину вакуоль. Схожим чином підтримується і тургор, частково завдяки контрольованому розщепленню та синтезу полімерів, таких як поліфосфати, у вакуолях, а частково, завдяки зміні швидкості транспроту амінокислот, цукрів та інших малих молекул через плазмалему та тонопласт (мембрану вакуолі)[1].
У вакуолях зберігаються найрізноманітніші речовини, деякі із яких можуть мати поживну цінність. Так у насінні квасолі і гороху вакуолі містять велику кількість білків. Коли насіння проростає білки розщеплюються гідролітичними ферментами, а амінокислоти транспортуються через тонопласт у циптоплазму. Також вакуолі можуть накопичувати пігменти, такі як антоціанін, зокрема у пелюстках для приваблення запилювачів. З іншого боку, ці органели також можуть містити речовини із відлякувальною функцією для захисту від рослиноїдних тварин[1].
Клітинний сік Вакуолі – водяниста рідина, що містить різноманітні неорганічні (фосфати, нітрати, хлориди) та органічні сполуки, які виділяє протопласт. У різних видів рослин і навіть у різних органах однієї рослини хімічний склад клітинного соку неоднаковий і може змінюватися з віком клітини.
В природе эти разнообразные моллюски живут и в пресной, и в соленой воде. Их особенность заключается в том, что все они обладают раковиной, состоящей из двух половинок. Створки раковины соединены друг с другом при эластичной связки и целой системы зубчиков. За створками располагается тело моллюска. На нем можно увидеть и выделить отверстия для приема пищи и воды, для дыхания и особый орган моллюсков - ногу. Нога может иметь разнообразные формы. С ее моллюск передвигается по грунту с очень небольшой скоростью. Некоторые виды умеют передвигаться, приоткрывая и быстро закрывая створки раковины. Двустворчатые моллюски, в отличие от брюхоногих, малоподвижны, лежат на дне, иногда наполовину закопавшись в грунт, выполняя роль живых биофильтров: пропускают через себя воду, задерживая муть и мельчайшие организмы. Именно к двустворчатым моллюскам относятся легендарные жемчужницы - животные, выращивающие жемчуг внутри раковины.
Брюхоногие моллюски
Эти моллюски отличаются наличием мясистой ноги на нижней стороне тела, рта, глаз и щупалец. В ротовом отверстии есть специальная терка-радула, которая размягчает пищу моллюска. На спине расположены мантия и раковина, которая защищает тело. Форма раковины может сильно отличаться у разных видов, иметь плоскую, стреловидную или другую форму. Раковина растет в течение всей жизни моллюска. Она состоит из нескольких известковых слоев, выделяемых из мантии. Иногда имеется крышка раковины, закрывающая отверстие, когда моллюск находится внутри. Передвигается улитка медленно, по слизи, которую сама выделяет железами ноги. Большинство моллюсков - гермафродиты, то есть сочетающие половые признаки обоих полов. Некоторые виды живородящие.