• У складі внутрішнього середовища виділяють кров, міжклітинну рідину та лімфу. До складових частин внутрішнього середовища відносять і внутрішньоклітинну рідину цитоплазми, оскільки вона є безпосереднім середовищем, у якому відбуваються основні реакції обміну речовин. Об'єм цитоплазми в організмі дорослої людини складає близько 30 л, міжклітинної рідини – близько 10 л, а крові й лімфи – 4-5 л.
• Особливостями внутрішнього середовища є рідкий стан, відносна сталість і динамічність складу та властивостей.
• Забезпечує оптимальну життєдіяльність усіх клітин організму, його тканин і органів, що, у свою чергу, зумовлює широкі можливості пристосування особин до різних умов навколишнього середовища.
Отже, внутрішнє середовище організму – це сукупність рідин (кров, тканинна рідина, лімфа та рідина цитоплазми) із відносною сталістю і динамічністю складу та властивостей, забезпечує оптимальну життєдіяльність усіх клітин організму.
Вперше гомеостаз в організмі як процеси, що забезпечують постійність біологічних рідин, розглянув К. Бернар у середині XIX ст. Сам термін гомеостаз запропонував американський фізіолог Уолтер Бредфорд Кеннон (1871-1945) лише у 1929 році. Теорією, яка поєднала усі різноманітні підходи до розуміння механізмів і проявів гомеостазу, стала теорія функціональних систем Π. К. Анохіна.
Загальна характеристика гомеостазу
■ Гомеостаз організму людини зумовлений її генотипом і тому має індивідуальний характер (наприклад, вміст специфічних білків).
■ Відображенням гомеостазу є наявність біологічних параметрів (наприклад, температура тіла, осмотичний тиск, кров'яний тиск, вміст йонів, білків, вуглеводів тощо.
■ Сталість внутрішнього середовища забезпечується безперервною роботою органів фізіологічних та функціональних систем (наприклад, органи кровоносної, травної, видільної систем для підтримання оптимального вмісту глюкози в крові після їди).
■ Регулюється гомеостаз центральними системами регуляції: нервовою, ендокринною та імунною.
■ Основними компонентами гомеостазу є: 1) елементи та сполуки, які забезпечують потреби клітини (наприклад, вода, солі, глюкоза); 2) фізико-хімічні процеси, які впливають на активність клітини (наприклад, температура, осмотичний тиск, дифузія); 3) механізми, які забезпечують структурно-функціональну цілісність організму (наприклад, спадковість, регенерація, репарація).
Отже, гомеостаз (від грец. homoios – рівний, stasis – стан) – здатність завдяки процесам саморегуляції зберігати відносну динамічну сталість внутрішнього середовища, що забезпечує оптимальні умови для життєдіяльності клітин.
Уживых организмов происходит обмен веществ и энергией с окружающей средой. (например: потребление кислорода и выделение углекислого газа, потребление пищи и выведение из организма не переваренных остатков пищи), поэтому они и называются открытыми системами, что получают пищу и энергию из вне, и также энергию в виде тепла у животных, или как у растений - органические вещества из неорганических веществ. в неживой природе не происходит обмена веществ, хотя живая и неживая природа состоит из одних и тех же элементов, но разный количественный состав.
Одним из центральных вопросов современного естествознания, на который наука не дает однозначного ответа, является вопрос о появлении человека на земле. изучением происхождения и эволюции человека, движущих сил и закономерностей антропогенеза, соотношения биологического и социального в процессе развития человека занимается отрасль естествознания антропология (от греч. anthropos – человек). в настоящее время существует несколько концепций происхождения человека. ких движений. совместная трудовая деятельность в тяжелых условиях людям выжить и справиться с многочисленными угрозами окружающего мира, создать свой мир, комфортный и безопасный. труд явился предпосылкой зарождения и дальнейшего развития общественных отношений, речи, мышления, сознания – всего, что отличает человека от животного. человек – единственное существо на земле, способное сознательно, целенаправленно преобразовывать окружающий мир, планировать и предвидеть результаты. постепенно биологические факторы эволюции человека уступают место социальным факторам. 4. концепция мутагенеза. в конце 20-х гг. xx в. исследователи пришли к выводу, что видообразование не может быть объяснено только изменениями условий окружающей среды (с. с. четвериков, р. а. фишер, н. п. дубанин и основную роль в эволюции должны играть доминантные мутации – изменения генетического кода особи. условия среды и образ жизни способствуют только естественному отбору среди множества мутаций особей, отличающихся некоторым преимуществом, лучшей приспособленностью к данным условиям. причиной возникновения такого рода мутаций, как предполагают ученые, могут быть экстремальные факторы, например изменение уровня радиации или геомагнитная инверсия.
• У складі внутрішнього середовища виділяють кров, міжклітинну рідину та лімфу. До складових частин внутрішнього середовища відносять і внутрішньоклітинну рідину цитоплазми, оскільки вона є безпосереднім середовищем, у якому відбуваються основні реакції обміну речовин. Об'єм цитоплазми в організмі дорослої людини складає близько 30 л, міжклітинної рідини – близько 10 л, а крові й лімфи – 4-5 л.
• Особливостями внутрішнього середовища є рідкий стан, відносна сталість і динамічність складу та властивостей.
• Забезпечує оптимальну життєдіяльність усіх клітин організму, його тканин і органів, що, у свою чергу, зумовлює широкі можливості пристосування особин до різних умов навколишнього середовища.
Отже, внутрішнє середовище організму – це сукупність рідин (кров, тканинна рідина, лімфа та рідина цитоплазми) із відносною сталістю і динамічністю складу та властивостей, забезпечує оптимальну життєдіяльність усіх клітин організму.
Вперше гомеостаз в організмі як процеси, що забезпечують постійність біологічних рідин, розглянув К. Бернар у середині XIX ст. Сам термін гомеостаз запропонував американський фізіолог Уолтер Бредфорд Кеннон (1871-1945) лише у 1929 році. Теорією, яка поєднала усі різноманітні підходи до розуміння механізмів і проявів гомеостазу, стала теорія функціональних систем Π. К. Анохіна.
Загальна характеристика гомеостазу
■ Гомеостаз організму людини зумовлений її генотипом і тому має індивідуальний характер (наприклад, вміст специфічних білків).
■ Відображенням гомеостазу є наявність біологічних параметрів (наприклад, температура тіла, осмотичний тиск, кров'яний тиск, вміст йонів, білків, вуглеводів тощо.
■ Сталість внутрішнього середовища забезпечується безперервною роботою органів фізіологічних та функціональних систем (наприклад, органи кровоносної, травної, видільної систем для підтримання оптимального вмісту глюкози в крові після їди).
■ Регулюється гомеостаз центральними системами регуляції: нервовою, ендокринною та імунною.
■ Основними компонентами гомеостазу є: 1) елементи та сполуки, які забезпечують потреби клітини (наприклад, вода, солі, глюкоза); 2) фізико-хімічні процеси, які впливають на активність клітини (наприклад, температура, осмотичний тиск, дифузія); 3) механізми, які забезпечують структурно-функціональну цілісність організму (наприклад, спадковість, регенерація, репарація).
Отже, гомеостаз (від грец. homoios – рівний, stasis – стан) – здатність завдяки процесам саморегуляції зберігати відносну динамічну сталість внутрішнього середовища, що забезпечує оптимальні умови для життєдіяльності клітин.