Объяснение:
Периферична нервова система - це частина нервової системи. Вона знаходиться позаду головного та спинного мозку, забезпечує двосторонній зв'язок центральних відділів нервової системи з органами та системами організму. До периферичної нервової системи належать черепні та спинномозкові нерви, чутливі вузли черепних і спинномозкових нервів, вузли (ганглії) та нерви вегетативної (автономної) нервової системи а також ряд елементів нервової системи, за до яких сприймаються зовнішні та внутрішні подразники (рецептори та афектори). Нерви утворюються відростками нервових клітин, тіла яких лежать в межах головного та спинного мозку, а також в нервових вузлах периферичної нервової системи. Зовні нерви покриті пухкою сполучнотканинною оболонкою - епіневрієм. У свою чергу, нерв складається з пучків нервових волокон, покритих тонкою оболонкою - периневрієм, а кожне нервове волокно - ендоневрієм.
Епіневрій, або зовнішня оболонка нерва, складається зі сполучної тканини, в якій містяться кровоносні й лімфатичні судини, жирові елементи, нервові волокна та нервові закінчення.
Периневрій, або зовнішня оболонка окремого нервового пучка, подібно до епіневрію, складається зі сполучної тканини, в якій наявні найдрібніші розгалуження кровоносних і лімфатичних судин, нервових волокон, нервових закінчень і жирових клітин. Навколо нервового пучка є заповнений лімфоподібною рідиною периневральний р, який сполучається із субарахноїдальним спинного мозку.
Ендоневрій складається з безпосередньо прилеглої до периневрія сполучної тканини, що окутує окремі нервові волокна або їх дрібні пучки. У ендоневрії наявні капілярні мережі кровоносних судин та ендоневральні щілини.
Наявність периневральних і ендоневральних в, заповнених циркулюючою рідиною, з одного боку сприяє винесенню продуктів розпаду за межі нервових стовбурів, сплетень і корінців, а з іншого - створює умови для розвитку внутрішньостовбурової гіпертензії, що є одним із чинників виникнення больових феноменів.
Периферичні нерви можуть бути різними за довжиною та товщиною. Найдовшим черепним нервом є блукаючий нерв. Відомо, що периферична нервова система сполучає головний і спинний мозок з іншими системами за до двох видів нервових волокон - доцентрових і відцентрових. Перша група волокон проводить імпульси від периферії до ЦНС і називається чутливими (аферентними) нервовими волокнами, друга проводить імпульси від ЦНС до органу - це рухові (еферентні) нервові волокна.
Залежно від органів, які іннервуються, еферентні волокна периферичних нервів можуть виконувати рухову функцію - іннервують м'язову тканину; секреторну - іннервують залози; трофічну - забезпечують обмінні процеси в тканинах. Виділяють нерви рухові, чутливі та змішані.
Руховий нерв утворюється відростками нервових клітин, що знаходяться в ядрах передніх рогів спинного мозку або в рухових ядрах черепних нервів.
Чутливий нерв складається з відростків нервових клітин, які формують спинномозкові вузли або вузли черепних нервів.
Змішані нерви містять як чутливі, так і рухові нервові волокна.
Вегетативні нерви та їх гілки сформовані відростками клітин бічних рогів спинного мозку або вегетативними ядрами черепних нервів. Відростки цих клітин є передвузловими нервовими волокнами та йдуть до вегетативних (автономних) вузлів, які входять до складу вегетативних нервових сплетень. Відростки клітин вузлів прямують до органів і тканин та мають назву післявузлові нервові волокна.
Головними структурними елементами периферичного нерва є нервові волокна (мієлінові та безмієлінові). Серед мієлінових нервових волокон розрізняють волокна з товстою мієліновою оболонкою, які проводять імпульси зі швидкістю 40—50 м/с, та волокна з тонкою мієліновою оболонкою, які проводять імпульси зі швидкістю 10—14 м/с. Швидкість проведення імпульсу безмієліновими нервовими волокнами складає 0,7—1,3 м/с. Волокна з товстою мієліновою оболонкою забезпечують проведення складних і глибоких видів чутливості (вібрація, дискримінація, локалізація та ін.), волокна з тонкою мієліновою оболонкою - больову, температурну і тактильну, безмієлінові волокна - больову чутливість. При цьому, волокна з тонкою мієліновою оболонкою стосуються локалізованого болю, безмієлінові - дифузного болю. Мієлінові нервові волокна переважають у соматичних (спинномозкових і черепних) нервах, безмієлінові - у вісцеральних нервах симпатичної частини вегетативної системи. Нерви її парасимпатичної частини (блукаючий, окоруховий, проміжний, великий кам'янистий нерв та ін.) в основному складаються з мієлінових нервових волокон. Нервові волокна утворюють пучки, товщина яких залежить не тільки від кількості, але і від типу волокон. Більш міцні пучки утворені мієліновими волокнами. У зв'язку з тим, що нервові волокна переходять з одного пучка в іншій, утворюються складні внутрішньостовбурові сплетення. Цим пояснюється відсутність чітких зон порушення рухової, чутливої та вегетативної функції при частковому пошкодженні нерва.
1. Усі живі організми еволюціонують.
2. Рушійні сили еволюції та механізм змін організмів – це:
■ прямий вплив умов довкілля, які змінюються;
■ внутрішнє прагнення до прогресу і вплив умов зумовлюють появу корисних ознак;
■ вправляння чи невправляння органів веде до розвитку цих ознак;
■ успадковування організмами лише корисних ознак.
3. Еволюція – це безперервний процес набуття корисних ознак.
4. Результатом еволюції є не лише виникнення корисних змін, а й градація організмів – ступінчасте ускладнення органічного світу.
5. Життя безперервно самозароджується, тому існують види, які перебувають на різних ступенях градації.
6. Жива природа – ряд особин, які безперервно змінюються і які людина лише в уяві об'єднує у види.
Объяснение: