Движение молекул в газах
В газах обычно расстояние между молекулами и атомами значительно больше размеров молекул, а силы притяжения очень малы. Поэтому газы не имеют собственной формы и постоянного объёма. Газы легко сжимаются, потому что силы отталкивания на больших расстояниях также малы. Газы обладают свойством неограниченно расширяться, заполняя весь предоставленный им объём. Молекулы газа движутся с очень большими скоростями, сталкиваются между собой, отскакивают друг от друга в разные стороны. Многочисленные удары молекул о стенки сосуда создают давление газа.
Объяснение: удачи на СОРе
Більшість видів веде наземний іб життя, але деякі з них перейшли до існування в прісних водоймах і навіть морях (вторинно-водні тварини, як-от: крокодили, морські змії та черепахи). Відомо близько 8 тис. сучасних видів плазунів (в Україні - 21 вид), які поширені на всіх континентах, окрім Антарктиди.
Зрілі яйця плазунів оточені яйцевими і зародковими оболонками. Вони захищають зародок, забезпечують його газообмін та постачають воду. Тому яйця плазунів, на відміну від ікри риб і земноводних, можуть розвиватися на суходолі.
Особливості зовнішньої будови та покривів плазунів. Тіло плазунів поділене на голову, тулуб і хвіст. На відміну від земноводних, вони мають чітко означену шию. Кінцівки розташовані по боках тулуба, внаслідок чого тіло торкається землі - "плазує", звідки й походить назва класу. Але в багатьох видів (наприклад, змій, деяких ящірок) кінцівок немає або вони дуже малі. Пальці плазунів мають кігтики.
Кажани, або лиликовиді (заст. укр. ночовиди[1], заст. укр. пергачі[2], заст. укр. ґацик[3]; Microchiroptera) — підряд ссавців з ряду лиликоподібних, або рукокрилих (Vespertilioniformes, або Chiroptera). Кажани є сестринською групою до підряду криланів — фруктоїдних рукокрилих (типовий представник — летюча лисиця). У спеціальній літературі кажанів нерідко позначають як Microchiroptera (на відміну від крилановидих — Macrochiroptera). Наука, що вивчає кажанів — хіроптерологія.
Объяснение:
Эритроциты барана являются антигеном в гемолитической системе (для гемолизина). Получают эритроциты в лаборатории от барана или овцы. Для этого берут у барана кровь из яремной вены во флакон со стеклянными или фарфоровыми бусами и тщательно дефибринируют встряхиванием, затем, для освобождения от сгустков фибрина, фильтруют через марлю в центрифужные пробирки и центрифугируют 10-15 минут при 2-3 тысячах оборотов в минуту, Надосадочную жидкость удаляют, а к осадку эритроцитов добавляют физраствор, перемешивают и вновь центрифугируют. Надосадочную жидкость опять удаляют, вносят новую порцию физраствора и так отмывают эритроциты физраствором до тех пор, пока надосадочная жидкость будет оставаться бесцветной (3-5 раз). После отмывания надосадочную жидкость отсасывают пипеткой, а из осадка эритроцитов готовят 2% взвесь, которую и используют для постановки РСК и для титровании.