Будова та функції кровоносних судин (артерій, вен, капілярів),
лімфатична система.
Артерії – циліндричні трубки по яких кров тече від серця до органів і тканин. Стінки артерій складаються з трьох шарів:
1.Зовнішньої – сполучнотканинної оболонки.
2.Середнього – гладкі м’язеві волокна між якими є еластичні волокна.
Гладкі м’язові волокна скорочуючись та розслаблюючись. Звужують та розширюють артерії, таким чином регулюють потік крові в них. Еластичні волокна надають артеріям пружних властивостей.
Періодичне вштовхування крові шлуночком завдяки пружності артерій перетворюється в безперервний рух крові по судинах.
Зовнішній і середній шари мають і колагенові волокна, які здійснюють опір при розтягненні судин.
1.Внутрішній – ендотемальний шар.
Крупні артерії (аорта, підключичні і сонні артерії) мають товсті стінки, тому витримують великий тиск крові. Дрібні артерії – артеріоли, середній шар містить тільки гладкі м’язи.
Вени – збирають кров від органів і несуть її до серця. Їхні стінки складаються з тих самих оболонок, що і стінки артерій, але мають менше гладких м’язових і еластичних волокон (стінки тонші, діаметр більший). Менш еластичні і легко розтягуються. Мають півмісяцеві клапани (за винятком порожнистих), які забезпечують течію крові тільки в одному напрямку (до серця)
Кров у венах тече під невеликим тиском тому на рух крові у венах великий вплив здійснюють оточуючі тканини, особливо скелетні м’язи. Крім того, руху крові до серця сприяє розтягування порожнистих вен у грудній клітці під час вдиху.
Венули – дрібні вени.
Капіляри – найдрібніші кровоносні судини розташовані в усіх тканинах між артеріями і венами. Основна функція капілярів – забезпечення обміну газами і поживними речовинами між кров’ю і тканинами. Тонка стінка капілярів утворена лише одним шаром плоских ендотеліальних клітин. Через неї легко проходять гази крові, продукти обміну речовин, поживні речовини, вітаміни, гормони і лейкоцити (за потреби).
Багато капілярів в залозах, мозку; мало в сухожиллях.
Капіляри можуть відкриватись і закриватись, змінюючи кровопостачання тканин.
Рух крові по судинам, кров’яний тиск в них. Пульс.
Кров рухається по судинах в результаті: ритмічної роботи серця, різниці тисків у різних частинах кровоносної системи, присисної дії грудної порожнини.
Ритмічна робота серця створює і підтримує різницю тиску в судинах. Під час скорочення серця кров під тиском виштовхується в артерії. За час проходження крові по судинах енергія тиску витрачається. Тому тиск крові поступово зменшується. В аорті він найвищий 120-150 мм.рт.ст., в артеріях – до 120 мм.рт.ст., в капілярах до 20, а в порожнистих венах від 3-8 мм.рт.ст. до мінімального (-5) (нижче атмосферного). Згідно з законами фізики рідина рухається від ділянки з вищим тиском до ділянки з нижчим.
Артеріальний кров’яний тиск не є сталою величиною. Він пульсує в такт із скороченнями серця: в момент систоли тиск підвищується до 120-130 мм.рт.ст. (систолічний тиск), а під час діастоли знижується до 80-90 мм.рт.ст. (діастолічний). Ці пульсові коливання тиску відбуваються одночасно з пульсовими коливаннями артеріальної стінки.
Кров’яний тиск у людини вимірюють у плечовій артерії, зіставляючи його з атмосферним. Для цього на плече одягають гумову манжетку сполучену з манометром. У манжетку нагнітають повітря поки пульс на зап’ястку не зникне. Це означає, що плечова артерія стиснута більшим зовнішнім тиском і кров по ній не тече. Потім, поступово випускаючи повітря з манжетки, слідкують за появою пульсу. В цей момент тиск в артерії стає трохи більшим, ніж тиск у манжетці, і кров, а разом з нею і пульсова хвиля починають доходити до зап’ястка. Показники манометра в цей час і будуть характеризувати кров’яний тиск у плечовій артерії.
будова й функції тонкого кишечника
тонкий кишечник поділяється на три відділи: дванадцятипалу, порожнисту та клубову кишки. частково перетравлена в шлунку їжа, завдяки м'язів шлунка через пілоричний сфінктер надходить порціями до дванадцятипалої кишки. дванадцятипалою кишкою починається тонкий кишечник, довжина якого у дорослої людини становить 4,5 - 5,0 метрів. до дванадцятипалої кишки відкриваються протоки підшлункової залози та жовчного міхура. основними функціями тонкого кишечника є остаточне розщеплення частково розщеплених у шлунку поживних речовин і всмоктування продуктів розщеплення в кров.травлення в тонкому кишечнику
у дванадцятипалій кишці харчові маси затримуються недовго, але саме тут на них діє велика кількість ферментів травних соків підшлункової залози і слизової оболонки дванадцятипалої кишки. кількість виділення цих соків залежить від характеру їжі. на виділення підшлункового соку впливають безумовно- і умовнорефлекторні сигнали. центр рефлексу виділення соку підшлункової залози міститься в довгастому мозку. виділення його залежить також від надходження до дванадцятипалої кишки шлункового соку й соляної кислоти. це свідчить про гуморальну регуляцію функції підшлункової залози. усі соки дванадцятипалої кишки продовжують свою діяльність і в нижчих відділах тонкого кишечника. ферменти підшлункової залози і тонкого кишечника розщеплюють майже всі поживні органічні сполуки. білки розщеплюються до амінокислот, жири -до гліцерину й жирних кислот, а вуглеводи - до глюкози. значну роль у процесах травлення відіграє печінка.всмоктування поживних речовин
поживні речовини всмоктуються в кров і лімфу головним чином у тонкому кишечнику. невелика кількість води, глюкози, мінеральних речовин, алкоголь всмоктується в шлунку. слизова оболонка тонкого кишечника має велику кількість складок та вигинань - ворсинок. всередині ворсинок містяться кровоносні й лімфатичні капіляри. ворсинки з війок - ниткоподібних відростків. завдяки такій будові всмоктуюча поверхня тонкої кишки сягає 500 м2 . всмоктування - це складний фізіологічний процес, у якому важливе значення мають активна діяльність клітинних мембран, явища дифузії, фільтрації та осмосу. активна діяльність мембран полягає в транспорті речовин проти градієнта концентрації. при цьому витрачається енергія атф. амінокислоти й глюкоза всмоктуються в кров, жири - переважно в лімфу.