Талом водорості виглядає як нитка, що не гілкується та складається з одного ряду однакових клітин циліндричної форми. Клітини відносно великі, довжина їх може досягати в деяких видів до 0,01 мм. Ширина нитки спірогири становить від 5 до 200 мкм.
Оболонкою кожної клітини є целюлозна клітинна стінка, покрита зовні слизом. Більшу частину клітини займає вакуоль з клітинним соком. На цитоплазматичних тяжах, що проходять через вакуоль, підвішене одне ядро. У кожній клітині є по одному і більше спірально закручених хлоропластів, що нагадують стрічки, розташовані у пристінковому шарі цитоплазми. Всі спірогири - автотрофи, які синтезують органічні речовини на світлі в хлоропластах в процесі фотосинтезу.
Будова улотрикса. (Рис.2)
Баговиння улотрикса складається з нерозгалужених ниток різної довжини, які на початку росту прикріплюються до субстрату безбарвною видовженою клітиною — ризоїдом. Клітини ниток циліндричні або бочкоподібні, короткі. Кожна клітина має ядро, пристінний хлоропласт у вигляді неповного кільця і один або кілька піреноїдів.
Більшу частину життя водорість проводить у стані гаметоспорофіта, який має вигляд довгих нерозгалужених однорядних ниток. У кожної клітини нитки (за винятком базальної) є пристінний хлоропласт у вигляді незамкненого кільця, кілька піреноїдів, одне ядро; центр клітини зайнятий вакуолею з клітинним соком. Всі клітини здатнi до поділу, що обумовлює постійне наростання талому в довжину, а також утворення репродуктивних клітин. Базальна клітина, за до якої водорiсть прикріплюється до субстрату, відрізняється від звичайних вегетативних клітин нитки: вона витягнута у короткий ризоїд, не здатна до подiлу, має редукований хлоропласт.
До открытия Австралии европейцами здесь не было копытных млекопитающих; когда же началась колонизация материка, его степные просторы превратились в огромные пастбища. Стада овец и крупного скота разрастались очень быстро, но вскоре пастбища начали хиреть. И дело было не в "перевыпасе", не в истощении пастбищ: в этой части света отсутствовали насекомые, питающиеся навозом скота. Местные жуки-навозники потребляли только экскрименты сумчатых: кенгуру и пр., а к овечьему гороху и коровьим лепехам не прикасались. Слой навоза на лугах достигал четырехсантиметровой толщины; просыхая он броней покрывал грунт, не давая прорасти ни травке но и это не все: в разлагающемся навозе успешно размножались предельно надоевшая, не дающая покоя ни людям, ни животным кустарниковая муха. В некоторых районах появилась еще и злющая жигалка, уколы которой нестерпимы. И вот почвенный зоолог Р.Ф.Борнемисс предложил одним ходом решить все проблемы, завезя из Африки (из районов южнее Сахары) навозного жука. Свыше четверти миллиона этих жуков было выпущено на волю. За три года они, размножаясь, распространились в глубь страны, очищая пастбища более чем успешно.
Расскажу этапы жизненного цыкла бабочки, а сочинение, тем более "Большое сочнение" придумаете Вы сами... Гусенице нужно питаться очень много для того, чтобы быстро расти. Для этого самка откладывает яйца на листья, при рождении личинки поедают этот лист. Далее, когда гусеница увеличилась в объеме и готова передвигаться самостоятельно, она начинает "путешествовать по огороду" и поедать ботву. Далее гусеница находит благоприятное место, желательно чтобы она маскировалась с окружающей местностью и специальными железами, которые располагаются у ее рта делает себе нить. Далее она конструирует вокруг себя панцирь и начинает превращаться в бабочку (научное название того, что происходит внутри куколки называется "Метаморфоза, т.е превращение")превращается бабочка в течении долгого времени(в прямом значении "долгом времени" развитие может достигать от половины недели до нескольких лет, в зависимости от вида бабочки, окружающей среды и многого другого ) приходит время и бабочка раскрывает кокон и вылазит оттуда. Далее она сидит на том месте где был ее кокон и разминает крылья(в течении дня, может чуть больше) и затем она улетает и ищет самца для дальнейшего размножения и воспроизводства потомства.
Будова спірогири. (Рис.1)
Талом водорості виглядає як нитка, що не гілкується та складається з одного ряду однакових клітин циліндричної форми. Клітини відносно великі, довжина їх може досягати в деяких видів до 0,01 мм. Ширина нитки спірогири становить від 5 до 200 мкм.
Оболонкою кожної клітини є целюлозна клітинна стінка, покрита зовні слизом. Більшу частину клітини займає вакуоль з клітинним соком. На цитоплазматичних тяжах, що проходять через вакуоль, підвішене одне ядро. У кожній клітині є по одному і більше спірально закручених хлоропластів, що нагадують стрічки, розташовані у пристінковому шарі цитоплазми. Всі спірогири - автотрофи, які синтезують органічні речовини на світлі в хлоропластах в процесі фотосинтезу.
Будова улотрикса. (Рис.2)
Баговиння улотрикса складається з нерозгалужених ниток різної довжини, які на початку росту прикріплюються до субстрату безбарвною видовженою клітиною — ризоїдом. Клітини ниток циліндричні або бочкоподібні, короткі. Кожна клітина має ядро, пристінний хлоропласт у вигляді неповного кільця і один або кілька піреноїдів.
Більшу частину життя водорість проводить у стані гаметоспорофіта, який має вигляд довгих нерозгалужених однорядних ниток. У кожної клітини нитки (за винятком базальної) є пристінний хлоропласт у вигляді незамкненого кільця, кілька піреноїдів, одне ядро; центр клітини зайнятий вакуолею з клітинним соком. Всі клітини здатнi до поділу, що обумовлює постійне наростання талому в довжину, а також утворення репродуктивних клітин. Базальна клітина, за до якої водорiсть прикріплюється до субстрату, відрізняється від звичайних вегетативних клітин нитки: вона витягнута у короткий ризоїд, не здатна до подiлу, має редукований хлоропласт.