Локомо́ция (фр. locomotion «передвижение» отлат. locō mōtiō «движение с места») — перемещение животных (в том числе человека) в пространстве (вводной среде, воздушной среде, по твердой поверхности, в плотной среде), обусловленное их активными действиями. Локомоция играет важную роль в жизни животных: в отличие от большинства растений, они могут передвигаться для поиска пищи или для от хищников.[1][2]
В физиологии человека локомоция — виддвигательной деятельности, связанный с активным перемещением в пространстве[3]. Её результаты —двигательные акты.
Наряду с манипулированием, локомоция — одна из двух категорий поведения. Локомоция относится к инстинктивным движениям (является функцией ригидной опорно-двигательной системы организма, допускающей лишь минимальную индивидуальную изменчивость движений). Локомоторное решение задач (выбор верного пути в лабиринте при проведении эксперимента и т. д.) может привести к формированию сложных навыков, стать действий животных
Эволюция животных (совершенствование двигательного аппарата, органов чувств, центральной нервной системы) определяла типы) локомоции, меняя их от простейшегоамёбоидного движения некоторых одноклеточных до сложных локомоторных актов[3].
Преимущественно у низших животных локомоция осуществляется путем сокращения мускулатуры (или её аналогов) при органов передвижения (специальных эффекторов) — ресничек, жгутиков, щупалец, плавников, ног, крыльев, органов реактивного движения и др)[4].
Наиболее сложная локомоция — у позвоночных (пример взаимосвязи формы и функции в эволюции): плавание, полёт, планирование, лазание, прыгание, брахиация (или качание на руках), хождение и бег на 4-х или 2-х конечностях. Различные аллюры, или походки (шаг, рысь, иноходь, четырёхногий или двуногий рикошет, галоп), в отличие от локомоции, определяются не строением двигательного аппарата, а различиями в координации работы конечностей. Исключительно важную роль сыграло изменение локомоции в эволюции человека. Лазание предков человека по деревьям формированию хватательных органов — рук, переход к прямохождению освободил их для использования в качестве органов труда.
Плавание путём изгибания тела в горизонтальной плоскости (перемещение в водном пространстве) — исходный локомоции позвоночных.
После выхода животных на сушу главным органом локомоции стали конечности.
Основа локомоции наземных позвоночных — хождение, а при скоростной локомоции — бег на 4-х или, реже, 2-х конечностях.
Первым наземным позвоночным присуща симметричная локомоция : шаги, когда все лапы работают поочерёдно с равными интервалами.
Потребность в более быстрой локомоции при несовершенстве самого аппарата движения привела к изменению ритма: интервал в работе диагональных конечностей уменьшился, а односторонних увеличился — появились рысеобразный шаг, а затем и рысь с её в унисон работающими диагональными конечностями. Лишь при коренном усовершенствовании двигательного аппарата (это совпало с появлением млекопитающих) развились иноходь, при которой в унисон работают конечности одной стороны, и асимметричная локомоция, более эффективная и скоростная, чем симметричная. Так возник четвероногий рикошет; от него произошёл галоп — наиболее прогрессивная локомоция, характерная для млекопитающих.
К локомоции относятся:
плаваниелетание (полёт) почвыбрахиация (качание на руках)Наземная локомоция]хождение (ходьба), см. также аллюр, походкабегание (бег) на 4-х или 2-х конечностяхпрыгание (прыжки в высоту)Различают 2 главных типа наземной локомоции
Симметричная локомоцияЗа поочерёдной или синхронной работой передних лап в движение включаются задние.
Основні поняття й ключові терміни: НЕРВОВА РЕГУЛЯЦІЯ. Збудження. Гальмування. НЕРВОВА ТКАНИНА. Нейрон. Нейроглія. РЕФЛЕКС. Рефлекторна дуга.
Пригадайте! Що таке нервова регуляція у тварин?
Як ви думаєте?
Перші наукові відомості про «тваринну електрику» були отримані в 1791 році Л. Гальвані. Основи ж науки електрофізіології були закладені в середині XIX століття німецьким фізіологом Емілем Дюбуа-Реймоном (1818-1896), який установив зв’язок між електричним струмом і нервовим імпульсом. Як ви думаєте, у чому полягає дивовижність електричних явищ у нервовій системі?
ЗМІСТ
Як відбувається нервова регуляція людини?
НЕРВОВА РЕГУЛЯЦІЯ - це регуляція діяльності організму за до нервових імпульсів, що здійснюють швидкий, конкретний і короткочасний вплив на органи. Інформація із середовища сприймається рецепторами нашого тіла, перетворюється в імпульси й передається нервовими шляхами до нервових центрів. Центральні відділи цю інформацію аналізують і формують відповідь на подразнення. Команда надходить до робочих органів у вигляді збуджувальних або гальмівних впливів. Збудження - активний нервовий процес, властивістю якого є здатність поширюватися нервовими волокнами у вигляді нервових імпульсів. А сам нервовий імпульс - це окрема хвиля збудження, що виникає в нейронах. Виникнення й поширення нервових імпульсів є дуже складним електричним явищем, у якому беруть участь катіони й аніони клітинних мембран і цитоплазми. Швидкість
поширення нервових імпульсів у різних нейронах коливається від 0,5 м/с до 120 м/с, тому ми реагуємо на різні подразники майже миттєво. Процес збудження тісно пов’язаний з гальмуванням. Гальмування - активний нервовий процес, який призводить до зменшення чи припинення збудження в певній ділянці нервової тканини. На відміну від збудження, процес гальмування відбувається всередині або між клітинами й не поширюється по нервових шляхах. У стані гальмування нейрони відновлюють свої ресурси.
Будова слухової сенсорної системи складається з таких основних частин:
- Вухо: Вухо складається з трьох основних частин - зовнішнього вуха, середнього вуха і внутрішнього вуха.
- Зовнішнє вухо: Включає вушну раковину і зовнішній слуховий прохід. Вушна раковина допомагає збирати звукові хвилі і спрямовувати їх у вуховий прохід.
- Середнє вухо: Складається з барабанної перетинки (тимпану), яка розділяє зовнішнє і внутрішнє вухо. За барабанною перетинкою знаходяться три кісточки - молоточок, наковальня і стремінь. Ці кісточки передають звукові коливання внутрішньому вуху.
- Внутрішнє вухо: Внутрішнє вухо містить кісточкову систему - кісточки основи, кісточку кулястого майданчика та кісточку виливного мішка. Тут розташовані рецепторні клітини, які перетворюють звукові коливання на електричні сигнали і передають їх до мозку через слуховий нерв.
Приклади порушень слуху:
1. Вибухова травма: Сильний звуковий удар, наприклад, від вибуху, може спричинити тимчасове або постійне пошкодження слуху.
2. Постійний вплив гучного шуму: Постійне відкрите перебування в гучних оточеннях, таких як робочі місця з високим рівнем шуму, може призвести до поступового зниження слуху.
3. Генетичні захворювання: Деякі люди можуть мати генетичні дефекти, які призводять до вроджених вад слуху.
4. Вікові зміни: Старіння може призвести до поступового зниження слуху (пресбакузис).
Щоб запобігти порушенням слуху, можна вжити такі заходи:
- Зменшити вплив гучних шумів, носити наушники або ватні затички у вухах при роботі в гучних умовах.
- Берегти вуха від травм і ударів.
- Регулярно проходити перевірку слуху і при необхідності отримати адекватне лікування.
- Уникати вживання токсичних речовин, які можуть пошкодити слух.
- Дотримуватися здорового життя, що сприяє загальному здоров'ю, включаючи слухову систему.