Розмноження та індивідуальний розвиток організмів Індивідуальний розвиток організму, вся сукупність його перетворень від зародження (запліднення яйцеклітини або поділу материнської клітини) до кінця життя називається онтогенезом. Відповідно до сучасних уявлень, у клітині, з якої починається онтогенез організму, закладена певна програма його розвитку (спадкова інформація). У всіх клітинних організмів функцію носія спадкової інформації виконує ДНК, у доклітинних (вірусів) — ДНК або РНК. Генетичний матеріал і вплив навколишнього середовища визначають розвиток особини. В одноклітинних організмів онтогенезом вважається клітинний цикл — період життя клітини від моменту її утворення до моменту завершення акту поділу. В онтогенезі багатоклітинних організмів виділяють такі основні періоди (етапи): 1) передзародковий — включає розвиток статевих клітин і запліднення; 2) зародковий (ембріональний) — розвиток до виходу організму із зародкових оболонок; 3) постембріональний — досягнення статевої зрілості, дорослий стан, старіння і смерть. Особливістю онтогенезу більшості рослин і деяких тварин є чергування статевого та нестатевого поколінь. Розмноження організмів Розмноження — процес відтворення собі подібних, що забезпечує безперервність і спадковість життя. Існує два основні типи розмноження: статеве і нестатеве. Нестатеве розмноження відбувається без участі статевих клітин. При нестатевому розмноженні всі нащадки однієї особини генетично ідентичні один одному і батьківському організму. Існує декілька видів нестатевого розмноження. Поділ. Мітотичним поділом клітини розмножуються одноклітинні тварини та рослини. У цьому випадку з однієї материнської клітини утворюються дві дочірні — два нові організми, ідентичні в генетичному відношенні. Для підвищення генетичної мінливості у більшості одноклітинних нестатеве розмноження чергується із статевим. Вегетативне розмноження. Брунькування здійснюється шляхом утворення на материнському організмі багатоклітинного виросту, з якого розвивається нова особина (рослини, гриби, деякі тварини). Фрагментація — відокремлення ділянки тіла з подальшим відновленням бракуючих частин (тварини). Вегетативне розмноження у рослин може здійснюватись за до спеціалізованих утворень — цибулин, кореневищ, бульб. Розмноження за до спор. Спори утворюються в спеціальних органах — спорангіях (спорові рослини, гриби). При статевому розмноженні потомство з’являється в результаті злиття генетичного матеріалу гаплоїдних ядер. Зазвичай ці ядра містяться в спеціалізованих статевих клітинах — гаметах. Гамети гаплоїдні, тобто містять один набір хромосом, одержаний від початкової диплоїдної клітини в результаті мейозу. При заплідненні гамети зливаються, утворюючи диплоїдну зиготу, з якої в процесі розвитку формується зрілий організм. Перевага статевого розмноження перед нестатевим полягає в тому, що при такому типі розмноження утворюються особини з новими комбінаціями генетичного матеріалу. Різноманітність цих комбінацій дозволяє виду найкращим чином пристосовуватися до мінливих умов середовища. Багато нижчих тварин (плоскі та кільчасті черви, деякі молюски та ракоподібні) є гермафродитами — в однієї особини є одночасно яєчники і сім’яники. Деякі гермафродити здатні до самозапліднення, але в переважній більшості випадків відбувається перехресне запліднення. Партеногенез — особлива форма статевого розмноження, за якої розвиток організму походить з незаплідненої яйцеклітини. У деяких одноклітинних організмів (інфузорії) існує особлива форма статевого розмноження — кон’югація. Її суть полягає в тому, що дві клітини обмінюються генетичною інформацією через спеціально утворені цитоплазматичні містки.
Многочисленные виды одуванчика, а их более 1000, широко распространены в холодных, умеренных и субтропических зонах обоих полушарий, но особенно многочисленны в горных районах Евразии. В 1964 году, когда вышел предпоследний том Флоры СССР на его территории насчитывалось 203 вида одуванчиков, а в 1973 году в дополнении к Флоре появилось еще 27 видов. В основном, они мало отличаются друг от друга. Различия мелкие и сводятся к форме корня, и, особенно, строению плодиков. Среди одуванчиков много эндемиков, т.е. растений нигде больше не встречающихся. Многочисленные виды одуванчиков растут на горных склонах, осыпях, приморских песках Арктики, в ущельях или на изолированных друг от друга (так же как и ущелья) островах Тихого океана, т.е. в местах далеко не самых благоприятных для жизни. Одуванчик новоземельский растет, как видно из его названия, на Крайнем Севере, а одуванчик пустынный - в пустынных степях Восточного Закавказья, один из видов - одуванчик мексиканский, занесенный на Дальний Восток устроился на приморских песках и галечниках, и он там не одинок. На Курилах, Камчатке и Сахалине одуванчики часто встречаются в приморской полосе и на горных склонах. Только эндемичных там 27 видов.
Одуванчик - одно из самых неприхотливых многолетних травянистых растений. Произрастает он преимущественно по лугам, садам, вдоль дорог, в огородах, на лесных опушках, в полях. Четкость подчинения определенному биологическому ритму ясно прослеживается в периодичности суточного распускания его соцветий: ровно в 6 часов утра желтые корзинки разворачиваются и ровно в 3 часа дня закрываются; реагируют соцветия и на влажность атмосферы - в пасмурную погоду корзинки также закрываются, защищая пыльцу от влаги. Всем известны семена-парашютики этого растения: окончательно созревшие, они легко срываются с корзинки легким дуновением ветра и уносятся на значительные расстояния (до сотен метров) от материнского растения. Период цветения одуванчика один из самых продолжительных - с ранней весны и до осени.
Общий вид всех одуванчиков очень похож. Это многолетники с толстым стержневым корнем и розеткой листьев. Листья всегда продолговатые, от цельных, более-менее зубчатых по краю, до перистораздельных, у основания постепенно суженных в длинные крылатые черешки.
Почти у всех одуванчиков соцветия - корзинки с густой длиннолистной оберткой, расположенные по одной на голых трубчатых цветоносах.
Многие виды одуванчиков, как и наш привычный одуванчик лекарственный тяготеют к дорогам, полям, посадкам, становятся сорняками.
Одуванчики содержат во всех частях растения млечный сок, для которого у них имеются специальные сосуды - млечники. В этом соке есть вещества, дающие каучук. До войны и после даже разводили два вида одуванчиков - кок-сагыз и крым-сагыз - как каучуконосы. И не удивительно, корень кок-сагыза в переводе на сухой вес накапливает до 14% каучука. Этот вид был открыт в 1931 году по указанию колхозника В. Спиваченко ботаником Буханевичем, и позднее - широко введен в культуру во многих районах нашей страны. Кое-где его и сейчас можно встретить как одичавшее растение. Затем натуральный каучук был вытеснен синтетическим, а с ним вместе исчезли и посадки кок-сагыза.
Кок-сагыз похож на наши одуванчики, листья почти такие же, но цветоносы гораздо тоньше, а соцветия меньше, лимонного цвета, и их больше. Если разломить свежий корень, то в месте разлома тянутся белые эластичные нити каучука. При описании вид получил название кок-сагыз, что в переводе означает "зеленая жвачка". Корень кок-сагыза проникает в почву на глубину до 2,5 м, но его диаметр у корневой шейки редко превышает 1 см.
