У кактуса видоизменнены лисья в колючки-для меньшего испарения воды и видоизменнеый сочный стебель,который запасает воду.
Відповідь:
ндивідуальний розвиток організму, уся сукупність його перетворень від зародження (запліднення яйцеклітини або поділу материнської клітини) до кінця життя, називається онтогенезом. Цей термін був запроваджений німецьким природодослідником Е. Геккелем у 1866 р.
В одноклітинних організмів онтогенезом вважається клітинний цикл – період життя клітини від моменту її утворення до моменту закінчення акту поділу. В онтогенезі багатоклітинних організмів виділяють такі основні періоди (етапи):
1) ембріональний – розвиток до виходу організму із зародкових оболонок;
2) постембріональний – до досягнення статевої зрілості;
3) дорослий стан, включаючи старіння і смерть.
Відповідно до іншої класифікації виділяють такі етапи онтогенезу:
1) передзародковий – включає розвиток статевих клітин і запліднення;
2) ембріональний;
3) постембріональний;
4) репродуктивний – період, коли організм здатний розмножуватися;
5) пострепродуктивний – втрата репродуктивної функції, старіння, смерть.
Величезну роль у становленні ембріології відіграли на початку XVII ст. поява мікроскопа та зроблені з його до голландськими дослідниками А. ван Левенгуком, Я. Сваммердамом та італійським лікарем і ембріологом Г. Мальпігі.
ЕМБРІОНАЛЬНИЙ РОЗВИТОК ТВАРИН
Дроблення зиготи
Характер дроблення великою мірою залежить від кількості жовтка в цитоплазмі яйцеклітини. Жовткові гранули перешкоджають веретена поділу до полюсів клітини й утворенню перетяжки, тому у тварин з великою кількістю жовтка (плазуни, птахи) дроблення неповне: ядра з відокремленими ділянками цитоплазми зосереджуються біля одного полюса клітини, а протилежний полюс заповнений жовтком. Яйцеклітини, що мають незначну кількість жовтка або не мають його взагалі (ссавці, плоскі черви), піддаються повному дробленню. Розрізняють рівномірне та нерівномірне повне дроблення. За рівномірного дроблення бластомери однакові (у ланцетника). У разі нерівномірного дроблення бластомери відрізняються за формою і розмірами (у жаби на одному полюсі зародка бластомери дрібніші, ніж на іншому).
Бластула
Період дроблення закінчується формуванням бластули. У типовому випадку бластула складається із шару бластомерів, які оточують щільним кільцем порожнину – бластоцель. Бластоцель заповнена рідиною, яка за хімічним складом відрізняється від рідини зовнішнього середови У ссавців цю стадію формування зародка називають бластоцистою. Бластоциста відрізняється бластули тим, що бластомери в ній розташовуют ся в два шари: зовнішній дає початок трофобласту, а внутрішній (зародковий вузлик) – ембріоласту. На стадії бластоцисти зародок переміщається яйцепроводом до матки.
У багатоклітинних тварин під час вгинання (інвагінації) частини стінки бластули всередину бластоцелі (подібно до того, як можна натиснути пальцем на погано надутий гумовий м'яч). Зародок на цій стадії складається з двох шарів клітин (зародковиx листків): зовнішнього – ектодерми, і внутрішнього – ентодерми. Під час вгинання утворюється порожнина – гастроцель (гастральна порожнина), і отвір, яким вона сполучається з навколишнім середовищем – бластопор (первинний рот). У первинноротих тварин бластопор, розвиваючись і диференціюючись, перетворюється на рот дорослого організму, у вторинноротих – на анальний отвір. Рот у вторинноротих виникає на протилежному кінці зародка.
Бластоцель виявляється поміщеною між енто- й ектодермою. У неї проникають бластомери, що дають початок третьому зародковому листку – мезодермі. У ссавців, рептилій і птахів мезодерму утворюють клітини, які виселяються з певних зон ентодерми. У губок і кишковопорожнинних мезодерми немає, тому їх називають двошаровими тваринами.
У багатьох тварин виділяють ще одну стадію ембріонального розвитку – морулу. У морулі бластомери щільно притиснуті один до одного, а бластоцель відсутня
Гаструляція
Наступна стадія ембріонального розвитку на зивається гаструляцією, а зародок на ній стадії - гаструлою. Гаструла формується у більшості бага
Пояснення:
число видов около 3 тыс. (120 родов), широко распространенных в странах северного полушария с субтропическим и умеренным климатом, некоторые виды растут в странах южного полушария. розановые в целом представляют собой семейство хотя и естественное, но весьма разнообразное по структуре вегетативных и репродуктивных органов. жизненные формы — от вечнозеленых деревьев до трав, преимущественно многолетних. листья простые и сложные, с прилистниками и без, с перистым и пальчатым жилкованием. у одних видов выступают пртнакп более кпзкоп организации цветков и плодов, приближающие их к многоплодниковым, например большое число пестиков. другим свойственны редукция числа членов отдельных частей цветка и наличие прогрессивных признаков, например нижней завязи. специализация цветка шла главным образом в направлении выработки приспособлений для распространения плодов и семян. характерная особенность семейства — строение гинецея и цветоложа. цветки могут иметь коническое цветоложе и многочленный апокарпный гинецей или вогнутое цветоложе и ценокарпный гинецей. между этими крайними формами имеются многочисленные переходы. разросшееся цветоложе в виде блюдца, чаши или бокала называют гипантием. в образовании его, кроме цветоложа, принимают участие и другие части цветка — основания чашелистиков, лепестков, тычинок, а иногда и подчашие. нередко при созревании плодов цветоложе приобретает яркую окраску, становится мясистым и сочным, что способствует распространению плодов и семян животными. розановые отличаются следующими признаками: хорошо выраженным гипантием, наличием прилистников у листьев, иногда подчашия, особенно у травянистых форм; цветки всегда актиноморфные, циклические, с двойным 5-членным (редко 4-членным) околоцветником и многочленным андроцеем, с расположенными кругами тычинками в числе, кратном 5. среди травянистых форм розановых, почти нет кормовых растений, ядовитые виды встречают крайне редко. семейство розановые на основании особенностей структуры цветков и плодов подразделяют на четыре подсемейства: спирейные, шиповниковые, яблоневые, сливовые. подсемейство спирейные — spiraeoideae кустарники, многолетние травы. листья очередные, реже . цветоложе более или менее плоское, изредка вогнутое. чашечка из 5 сросшихся основаниями чашелистиков, венчик из 5 свободных лепестков. андроцей из большого числа свободных тычинок. гинецей апокарпный многочленный, пестиков чаще всего 5. завязь верхняя содержит не менее двух семязачатков. плод — сборная листовка, реже коробочка, образующаяся при срастании пестиков. род спирея (spiraea). около 80 видов, распространенных в европе, азии, северной америке. кустарники. широко распространены в природе и культуре как декоративные спирея зверобоелистная и спирея городчатая (s. crenata), реже — спирея иволистная. в садах и парках часто выращивают спирею японскую с красивыми соцветиями карминовых цветков.
Колючки щетинки и волосики предохраняют, растение от излишнего испарения резких колебаний температуры от ожогов и служат прекрасной защитой от нападения животных населяющих места обитания кактусов, являясь также при к переносу колючих плодов животными