ответ: Красная книга Российской Федерации (ККРФ) — основной государственный документ, учреждённый в целях выявления редких и находящихся под угрозой исчезновения диких животных, дикорастущих растений и грибов, а также некоторых подвидов и локальных популяций. Правовую основу формирования и ведения ККРФ и Красных книг субъектов Российской Федерации составляют Закон Российской Федерации «Об охране окружающей природной среды» от 19 декабря 1991 года и Федеральный закон «О животном мире» от 5 мая 1995 года. Ведение и издание Красной книги Российской Федерации выполняет обязательства России по принятой в 1992 году в Рио-де-Жанейро Конвенции о биологическом разнообразии.
В отличие от большинства красных книг как мирового, так и национального уровней, занесение вида в Красную книгу России автоматически влечёт за собой возникновение законодательной защиты, своего рода «презумпцию запрета добывания», независимо от категории статуса вида. Органом, отвечающим за ведение и издание Красной книги России является Госкомэкология РФ, научное обеспечение возложено на Всероссийский научно-исследовательский институт охраны природы. В соответствии с действующим законодательством Красная книга должна издаваться не реже одного раза в 10 лет.
Травна система формується спочатку як трубка. У одноклітинних організмів процеси травлення відбуваються в цитоплазмі клітини або у вакуолі, а у деяких із них, наприклад, у інфузорії туфельки, виникають зачатки травної трубки у вигляді ротової заглибини, глотки тощо. Відособлення кишкової трубки стало досконалішою системою порівняно з клітинним травленням. Кишкова трубка є похідною ентодерми. У кишковопорожнинних на одному кінці тіла є заглибина для приймання їжі і видалення неперетравлених її решток. Від травної порожнини відходять до тканин сліпі вирости, через які поживні речовини досягають клітин. Такою є будова кишки у нижчих червів. У вищих червів є вже відхідник. Крім того, у них з мезодерми утворюються м’язи і кровоносні судини. Значно складнішою є травна система у головоногих молюсків (восьминіг, кальмар). У багатьох безхребетних (комахи, ракоподібні, головоногі молюски) є добре розвинені і складно побудовані щелепи, слинні залози, а в просвіт кишки відкриваються протоки печінки і підшлункової залози.
У хордових уся кишкова трубка походить з ентодерми. З ектодерми виникають лише органи початкового і кінцевого відділів. Глотка у всіх тварин розміщена між ротовою порожниною і стравоходом. У наземних тварин із появою легеневого дихання через неї крім їжі проходить і повітря. Стравохід сполучає глотку зі шлунком, у птахів він формує воло для попереднього розмочування їжі.
Шлунок є розширеною частиною кишки. У багатьох риб його немає. У амфібій і рептилій є чітка диференціація між стравоходом і шлунком. Птахи мають залозистий і м’язовий шлунок. У ссавців шлунок відрізняється не лише за формою, а й за розподілом епітелію. Шлунок китоподібних і жуйних розділений на камери. У кишках виникають пристосування для збільшення всмоктувальної поверхні. По всій довжині стінка травної трубки складається з кількох шарів (слизового, м’язового і серозного) і здійснює секреторну, рухову та всмоктувальну функції.
Види травлення
Травлення класифікують за походженням травних ферментів: аутолітичне – забезпечується ферментами харчових продуктів, симбіонт не бактеріями і найпростішими, які живуть в організмі споживача їжі і власне – ферментами, що синтезуються в органах травлення. За місцем, де відбувається травлення, виділяють внутрішньоклітинне травлення, пов’язане з гідролізом поживних часточок лізосомними ферментами всередині клітини, позаклітинне (порожнинне) – гідроліз харчових часточок відбувається у порожнині травної системи і мембранне, також позаклітинне, яке відбувається на поверхневій мембрані мікро ворсинок ентероцитів кишок і здійснюється ферментами, фіксованими на цій мембрані. Крім того, існує ще зовнішнє, або екстракорпоральне травлення, яке відбувається за межами організму споживача їжі.