Лу́па або збі́льшувальне скло (від фр. loupe, буквально — «наріст, пухлина», можливо пов'язане з лат. lupa — «вовчиця»)[1] — оптичний прилад (збиральна лінза або система лінз) для розглядання дрібних деталей. Використовується у багатьох областях людської діяльності, у тому числі у біології, медицині, археології, банківській і ювелірній справі, криміналістиці, при ремонті годинників та радіоелектронної техніки, а також у філателії, нумізматиці та боністиці.За фізичними параметрами
Існує Міждержавний стандарт СРСР «ГОСТ 25706-83. Лупи. Типи, основні параметри. Загальні технічні вимоги»(1983)[2], який був прийнятий 1984 року. Згідно з цим ГОСТу, розрізняють в залежності від значення основних параметрів лупи:
малого збільшення
середнього збільшення
великого збільшення
в залежності від призначення:
переглядові (для практичних потреб)
вимірювальні (точніші за переглядові)
зернові (для використання у аграрному виробництві)
годинникові
текстильні (або кравецькі)
лупа для перегляду кадрів кіно- і фотоплівки
лупа наскрізний наведення сполученого візира кінознімального апарату
За конструкцією
В залежності від конструкції розрізняють:
Ручна лупа — скло, опукле з двох сторін, яке вставлено в оправу. За до ручної лупи можна побачити предмет збільшеним у 2-25 разів.[3]
Штативная лупа збільшує предмети у 10-25 разів. У її оправу вставлені два збільшувальних скла, укріплені на підставці — штативі.[3] У мікробіології, медицині та інших наукових сферах знайшла своє застосування лупа штативна.[4]
Лупа бінокулярна або «окуляри-лупа». Вона, завдяки конструктивним особливостям, призначена для пари очей. Найчастіше дві лінзи монтуються на знімному козирку чи іншому пристосуванні, що дозволяє наближати або віддаляти складові частини лупи від траєкторії напрямку погляду. Лінзи розташовані на відстані, що відповідає розташуванню очей людини, яка дивиться крізь них. Використовуються зазвичай у хірургії, філателії, ювелірному мистецтві, а також серед гравірувальників і чеканників найчастіше застосовується лупа бінокулярна.[4]
Лупа настільна — лупа, яка кріпиться на струбцині, що стоїть на столі або прикріплена до нього.
За наявності підсвітлення лупи можна розділити на ті, у яких підсвітка є і на ті, у яких вона відсутня.
Застосування
Криміналістика
У криміналістиці лупа використовується при пошуках відбитків пальців та інших доказів.[5]
Ювелірна справа
Для роботи з коштовним камінням зазвичай використовується лупа-триплет — лупа з комбінацією з трьох збільшувальних скелець. У ґемології використовується лупа-триплет десятиразового збільшення з виправленими сферичними і хроматичними спотвореннями. Лупа-лінійка — лупа десятиразового збільшення з вимірювальною шкалою. Вона використовувана для оцінки лінійних розмірів.[6]
Філателія
Лупа широко застосовується філателістами. Для розглядання дрібних деталей малюнка достатньо 3-4-кратної лупи. Для визначення ів друку, форм растру необхідна 10-12-кратна лупа (текстильна). Найпопулярніші серед філателістів складні лупи. Деякі користуються бінокулярними хірургічними лупами, які вмонтовані у закріплений на голові козирок, що звільняє руки.[7]
Объяснение:
сходства:
1) наличие мембран органелл, ядра, цитоплазмы;
2) некоторые обменные процессы;
3) передача и реализация генетической информации;
4) потребность в наличии универсального растворителя и катализатора хим. реакций-вода
Различия:
1)в растительных клетках практически всегда есть пластиды, а в животных данные органеллы отсутствуют;
2) Растительные клетки по типу питания- автотрофы, животные-гетеротрофы;
3) в растит. клетке за энергетический обмен несут ответственность пластиды и митохондрии, а в животных только митохондрии;
4) в растит. клетке есть клеточная стенка состоящая из целлюлозы;
5) в растит. клетке вакуоли больше по размеру ;
6) основное запасающее вещество в растит. клетке-крахмал, а в животной клетке - гликоген
Сходство растительных и животных клеток обнаруживается на элементарном химическом уровне. Современными методами химического анализа в составе живых организмов обнаружено около 90 элементов периодической системы. На молекулярном уровне сходство проявляется в том, что во всех клетках найдены белки, жиры, углеводы, нуклеиновые кислоты, витамины и т. д.
Особенность молекулярной организации растительных клеток состоит в том, что в них находится фотосинтезирующий пигмент -хлорофилл. Благодаря фотосинтезу в атмосфере Земли накапливается - кислород и ежегодно образуются сотни миллиардов тонн органических веществ.
Растениям, как и животным, присущи такие свойства живого, как рост (деление клеток за счет митоза), развитие, обмен веществ, раздражимость, движение, размножение, причем половые клетки животных и растений формируются путем мейоза и в отличие от соматических имеют гаплоидный (п) набор хромосом.
Клетки и растений, и животных окружены тонкой цитоплазматической мембраной. Однако у растений имеется еще толстая целлюлозная клеточная стенка. Клетки, окруженные твердой оболочкой, могут воспринимать из окружающей среды необходимые им вещества только в растворенном состоянии. Поэтому растения питаются осмотически. Интенсивность же питания зависит от величины поверхности тела растения, соприкасающейся с окружающей средой. Вследствие этого у большинства растений наблюдается значительно более высокая степень расчлененности, чем у животных, за счет ветвления побегов и корней.
Существование у растений твердых клеточных оболочек обусловливает еще одну особенность растительных организмов — их неподвижность, в то время как у животных мало форм, ведущих прикрепленный образ жизни. Именно поэтому распространение животных и растений происходит в разные периоды онтогенеза: животные расселяются в личиночном или во взрослом состоянии; растения осваивают новые местообитания путем переноса ветром или животными зачатков (спор, семян), находящихся в состоянии покоя.
Растительные клетки отличаются от клеток животных особыми органоидами-пластидами, а также развитой сетью вакуолей, в значительной мере обусловливающих осмотические свойства клеток. Животные клетки изолированы друг от друга, а у клеток растений каналы эндоплазматической сети через поры в клеточной стенке сообщаются друг с другом. В качестве запасных питательных веществ в клетках животных накапливается гликоген, а в растительных — крахмал.
Форма раздражимости у многоклеточных животных—рефлекс, у растений — тропизмы и настии. У растений встречается как половое, так и бесполое размножение и у подавляющего большинства их существует чередование полового и бесполого поколений. У животных определяющей формой воспроизводства потомков служит половое размножение.
Низшие одноклеточные растения и одноклеточные простейшие животные трудно различимы не только внешне. Например, у эвглены зеленой - организма, стоящего как бы на границе растительного и животного мира, питание смешанное: на свету она синтезирует органические вещества с хлоропластов, а в темноте питается гетеротрофно, как животное. Рост растений почти непрерывен, а у большинства животных он ограничен определенным периодом онтогенеза, после прохождения которого рост прекращается. Бесспорно то, что у современных растений и животных были общие предки. Именно они и послужили общим корнем для эволюционного развития и дивергенции растений и животных.