Человек управляет агроэкосистемой через биологических посредников, к которым относятся культурные растения, сельскохозяйственные животные, почвенная биота и все прочие организмы, населяющие агроэкосистему (насекомые-энтомофаги и опылители, птицы, растения сенокосов и пастбищ и др.). Посредники играют роль биологических усилителей, позволяющих уменьшать затраты антропогенной энергии управления агроэкосистемой совершенствовались в течение десяти тысяч лет истории сельского хозяйства (появились мощная сельскохозяйственная техника, минеральные удобрения, пестициды, стимуляторы роста и т.д.), однако возможности управления и сегодня по-прежнему ограничиваются целым рядом условий – экологических и биологических:– агроресурсами – климатом (количеством осадков и продолжительностью теплого периода), характером почв и рельефом. От этих условий зависит состав видов и сортов возделываемых растений и видов и пород сельскохозяйственных животных;– потенциалом формирования первичной биологической продукции – верхним пределом эффективности фотосинтеза, который в большинстве случаев не превышает 1% поступающей солнечной энергии (в особо продуктивных посевах в теплом климате на удобрении и поливе – до 2%);– максимально возможной долей хозяйственно ценных фракций в урожае – хлопкового волокна, клубней, корнеплодов, зерна и т.д. (например, зерна может быть не больше 40% от всей биологической продукции, хотя у пшеницы сорта «Мексикале», выведенного «отцом» зеленой революции Н.Берлоугом, долю зерна удалось довести до 60%);– неизбежным рассеиванием энергии при переходе ее с первого трофического уровня на второй (при откорме скота) для получения 1 кг вторичной биологической продукции при откорме бройлеров, свиней и коров необходимо затратить (в пересчете на зерно) 2, 4 и 6 кг корма;– плодовитостью сельскохозяйственных животных: ограничены верхние пределы яйценоскости кур, числа потомства у коров и свиней и т.д.
Існує два типи поведінки тварин: перший - тип сенсорної психіки чи інстинктивної поведінки, другий - типом перцептивної психіки або індивідуально - мінливого поведінки. Для перших етапів розвитку поведінки - етапів сенсорної психіки та інстинктивної поведінки - характерний той факт, що тварини пристосовуються до навколишніх умов середовища, виявляючи відомі вроджені програми поведінки у відповідь на окремі сенсорні стимули. Одне яке - небудь сприймається властивість, наприклад, блиск води у комара, вібрація у павука викликають відразу ж цілу складну вроджену, закріплену у видовому досвіді програму поведінки. Ця програма поведінки може бути дуже складною і малорухомої, вона пристосована до мало що міняє умов. З цього типу побудовано поведінки нижчих хребетних і комах. Другий тип поведінки формується зі зміною умов існування і з розвитком кори головного мозку. Він проявляється особливо виразно у вищих хребетних, і зокрема у ссавців. Для цього типу поведінки характерний той факт, що тварина починає сприймати комплексні подразники, що йдуть з середовища, відображати цілі ситуації, регулювати свою поведінку за до суб'єктивних образів об'єктивного світу і пристосовуватися до мінливих умов. У тваринина цьому етапі розвитку комплексний подразник вже не просто реалізує вроджені репертуари інстинктивної поведінки, а викликає акти, пристосовані до предметного світу. Тому ведучим на цьому етапі починає ставати індивідуальну поведінку; воно проявляється в відстрочених реакціях, про які йшлося вище, в освіті умовно - рефлекторних актів, в тих навичках, які, видно формуються на підставі аналізу середовища, скоєного тваринами. Вищі представники тваринного світу (з що живуть на суші - людиноподібні мавпи, з морських тварин - дельфіни) виконують складні дії, які можна назвати інтелектуальним поведінкою. Воно обумовлене вищою формою психічної діяльності, що здійснюється в таких життєвих умов, коли вроджені інстинкти і вироблені навички виявляються недостатніми.
