Объяснение:
Кількість жовчі та фази жовчовиділення: І фаза — жовч А — вміст дванадцятипалої кишки до введення подразника. Протягом 20–40 хв у нормі виділяється 15–45 мл жовчі. Зменшення кількості жовчі, що виділилась за цю фазу, свідчить про її гіпосекрецію, яка досить часто виявляється при холециститі. Гіперсекреція можлива після холецистектомії, у фазі неповної ремісії загострення холециститу, при нефункціонуючому жовчному міхурі, при гемолітичній жовтяниці. Виділення більш світлої жовчі відмічають при ураженні печінкової паренхіми, порушенні прохідності загальної жовчної протоки. Переривчасте виділення вказує на гіпертензію сфінктера Одді (дуоденіт, ангіохоліт, жовчні камені, злоякісне новоутворення). Порція А може бути взагалі відсутня у розпал хвороби Боткіна. ІІ фаза (сфінктер Одді закритий) — час від моменту введення подразника до появи жовчі А1 — 3–6 хв. Скорочення ІІ фази може бути зумовлене гіпотонією сфінктера Одді або підвищенням тиску в загальній жовчній протоці. Подовження її може бути пов’язане з гіпертрофією сфінктера Одді, стенозом дуоденального сосочка. Сповільнення проходження жовчі через міхурний проток, зокрема при жовчнокам’яній хворобі, також зумовлює подовження цієї фази. ІІІ фаза — жовч A1 — вміст загальної жовчної протоки; протягом 3–4 хв виділяє 3–5 мл жовчі. Подовження ІІІ фази до 5 хв може відмічатися при атонії жовчного міхура або його блокад або органічного походження (камені в жовчному міхурі). Кількість жовчі фракції А1 зменшується при тяжких ураженнях печінки та збільшується при розширенні загальної жовчної протоки. IV фаза — жовч В — вміст жовчного міхура. Протягом 20–30 хв виділяється 20–50 мл жовчі. Прискорення виділення жовчі В свідчить про гіпермоторну дискінезію жовчного міхура при збереженні його нормального об’єму. Тривале виділення жовчі або переривчасте при збільшеній кількості виявляють при г й дискінезії жовчного міхура. Зменшення кількості виділеної жовчі свідчить про зменшення об’єму жовчного міхура, зокрема при його склеротичних змінах, холелітіазі. Фракція жовчі В відсутня при: закупорці міхурного протоку каменем або новоутворенням; порушенні скорочувальної здатності жовчного міхура внаслідок запальних змін; втраті жовчним міхуром здатності концентрувати жовч внаслідок запальних змін; відсутності так званого міхурного рефлексу, тобто випорожненні жовчного міхура у відповідь на введення загальноприйнятих стимуляторів. Відмічають у 5% здорових осіб, але може бути зумовлене ще й дискінезією жовчовивідних шляхів. V фаза — «печінкова» — жовч, порція С; витікає безупинно, поки стоїть зонд. Сповільнення витікання відзначають при ураженні печінкової паренхіми. Повна відсутність усіх порцій жовчі при зондуванні у правильному положенні оливи зонда у дванадцятипалій кишці може бути наслідком: стискання загальної жовчної протоки каменем або новоутворенням; припинення жовчовидільної функції при тяжких ураженнях паренхіми печінки.
У нормі відносна щільність порції А — 1,003–1,016 г/л; В — 1,016–1,032 г/л; С — 1,007–1,011г/л. Відносна щільність порції А збільшується при закиданні порції В, при гемолітичній жовтяниці, знижується при порушенні функції печінки, ураженні її паренхіми (вірусні гепатити, цироз), порушенні надходження жовчі у дванадцятипалу кишку. Відносна щільність порції В збільшується при згущенні жовчі (застій), жовчнокам’яній хворобі, при дискінезіях жовчовивідних шляхів; зменшується — при зниженні концентраційної здатності жовчного міхура. Відносна щільність порції С збільшується при гемолітичній жовтяниці та знижується при зменшенні секреції білірубіну (гепатити, цироз печінки). У здорової людини вміст жовчних кислот у порції А становить 17,4–52,0 ммоль/л, у порції В — 57,2–184,6 ммоль/л, у порції С — 13,0–57,2 ммоль/л. Збільшення їх у порції С відмічають при підвищеній секреції холевих кислот печінковими клітинами, зменшення — при секреторній недостатності печінкових клітин. У здорової людини вміст холестерину в жовчі в порції А — 1,3–2,8 ммоль/л, порції В — 5,2–15,6 ммоль/л, у порції С — 1,1–3,1 ммоль/л. Збільшення в порціях А і В відзначається при жовчнокам’яній хворобі, холециститі, а зменшення — при порушенні концентраційної здатності жовчного міхура. Вміст білірубіну в жовчі в нормі наведено в таблиці.
Эукариоты представляют собой надцарство живых организмов. В переводе с греческого языка «эукариот» обозначает «владеющий ядром» . Соответственно эти организмы в своем составе имеют ядро, в котором закодирована вся генетическая информация. К ним относятся грибы, растения и животные.
Прокариоты – это живые организмы, в клетках которых ядро отсутствует. Характерными представителями прокариот являются бактерии и цианобактерии.
Время возникновения
Первыми приблизительно 3,5 миллиарда лет тому назад возникли прокариоты, которые через 2,4 миллиарда лет положили начало развитию эукариотических клеток.
Размер
Эукариоты и прокариоты сильно отличаются по размеру друг от друга. Так диаметр эукариотической клетки — 0,01-0,1 мм, а прокариотической – 0,0005-0,01 мм. Объем эукариота порядка 10000 раз больше, чем объем прокариота.
ДНК
Прокариоты имеют кольцевую ДНК, которая располагается в нуклеоиде. Эта клеточная область отделена от остальной цитоплазмы при мембраны. ДНК никак не связана с РНК и белками, отсутствуют хромосомы.
ДНК эукариотических клеток линейная, располагается в ядре, в котором имеются хромосомы.
Клеточное деление эукариот и прокариот
Прокариоты размножаются в основном простым делением пополам, в то время как эукариоты делятся при митоза, мейоза или сочетанием этих двух
Органеллы
У эукариотических клеток имеются органеллы, характеризующиеся наличием собственного генетического аппарата: митохондрии и пластиды. Они окружены мембраной и имеют к размножению посредством деления.
Стиральная машина автомат Новинка от Hotpoint-Ariston! Супертихая узкая стиральная машина на 8 кг
Мультиварки. Официальный магазин В наличии более 50 моделей от 2230р. Настоящий магазин мультиварок:
Яндекс. ДиректВсе объявления
В прокариотических клетках также встречаются органеллы, но в меньшем количестве и не ограниченные мембраной.
Фагоцитоз
Эукариоты, в отличие от прокариот, имеют к перевариванию твердых частиц, заключая их в мембранный пузырек. Существует мнение, что эта особенность возникла в ответ на необходимость полноценно обеспечить питанием клетку во много раз большую прокариотической. Следствием наличия у эукариот фагоцитоза стало появление первых хищников.
Двигательные при
Жгутики эукариот имеют достаточно сложное строение. Они представляют собой тонкие клеточные выросты, окруженные тремя слоями мембраны, содержащие 9 пар микротрубочек по периферии и две в центре. Имеют толщину до 0,1 миллиметра и изгибаться по всей длине. Кроме жгутиков, для эукариот характерно наличие ресничек. Они по своей структуре идентичны жгутикам, отличаясь только размером. Длина ресничек не более 0,01 миллиметра.
Некоторые прокариоты также имеют жгутики, однако, очень тонкие, около 20 нанометров в диаметре. Они представляют собой пассивно вращающиеся полые белковые нити.
TheDifference.ru определил, что разница между прокариотами и эукариотами заключается в следующем:
Эукариоты в основном многоклеточные организмы, размножающиеся посредством митоза и мейоза. Прокариоты – одноклеточные, размножаются делением надвое.
ДНК прокариот свободно находится в цитоплазме и имеет форму кольца. У эукариот имеется ядро, где и расположена линейная ДНК.
Размеры эукариотической клетки значительно превышают размеры прокариотической, при этом эукариоты характеризуются наличием фагоцитоза, который достаточному питанию клетки.