Моногібридне схрещування — поєднання батьківських форм, які відрізняються різними станами лише однієї спадкової ознаки. Є ще дигібридне схрещування — схрещування двох ознак і полігібридне трьох ознак і більше.
Основні закономірності спадковості були відкриті Грегором Менделем (1865). Метод, що використовував Мендель при виведенні законів, називається гібридологічним. Гібриди — нащадки, одержані внаслідок схрещування двох організмів, що несуть альтернативні ознаки. Для дослідів Мендель вибрав рослину горох з таких міркувань. Горох — самозапильна рослина, і тому легко можна отримати чисту лінію, тобто гомозиготні особини за визначеними ознаками. В горосі є яскраво виражені альтернативні ознаки: колір насінин, форма горошин, забарвлення квіток, розмір рослин і т. д. І, нарешті, велика кількість нащадків дає можливість одержати статистичне достовірні результати.
Альтернативні ознаки — різні стани однієї ознаки, які визначаються різними алелями гену.
Вихідні батьківські особини у дослідах були гомозиготними, а отримані нащадки — гетерозиготними. Для дослідження вибирали тільки одну або дві ознаки, а не їх сукупність.
Моногібридне схрещування — схрещування за однією парою ознак: Закон одноманітності першого покоління (1-й закон Менделя). При схрещуванні двох гомозиготних особин з альтернативними ознаками у першому поколінні всі гібриди однакові за фенотипом і схожі на одного з батьків. У гібридів І покоління проявляється тільки домінантна ознака.
Гриби́ (лат. Fungi) — царство еукаріотичних безхлорофільних гетеротрофних організмів, які живляться переважно осмотрофно, і більшість з яких здатні розмножуватись за до спор (хоча деякі втратили цю можливість і розмножуються вегетативно). Більшість з них протягом всього життя або на певних стадіях розвитку мають міцеліальну будову, а деякі — дріжджі — одноклітинні. Сьогодні описано приблизно 70 тис. видів грибів[2], проте їх очікуване різноманіття, за оцінками різних авторів, становить від 300 тис. до 1,5 млн видів[3][4].
Хоча гриби переважно ростуть в ґрунтах, вони також поширені в більшості типів біотопів — морях, континентальних водоймах. Вони розвиваються на різноманітних природних субстратах рослинного та тваринного походження, на штучних матеріалах, створених людиною. Серед грибів відомі сапротрофи, симбіонти та паразити рослин та тварин, зокрема людини. Плодові тіла (спорокарпи) деяких грибів вживають у їжу: білий гриб, печериця, лисички, сироїжка, грифола, трюфель тощо.
Щодо систематики грибів, то досі точаться запеклі суперечки в колі фахівців, які пропонують різні підходи — від морфологічного до генетичного. Відповідно системи грибів у різних мікологічних шкіл виходять суттєво відмінними. Остаточної — такої, яка б задовольняла всі сторони дискусії, на сьогодні не існує. Науковці досягли єдності лише в одному питанні — це на розподілі грибів на власне гриби та грибоподібні організми. За прийнятою в Україні системою гриби поділяють на 10 відділів: Акразіомікотові слизовики (Acrasiomycota), Міксомікотові слизовики (Myxomycota), Оомікотові гриби (Oomycota), Лабіринтуломікотові гриби (Labyrinthulomycota), Гіфохітриомікотові гриби (Hyphochytriomycota), Плазмодіофоромікотові слизовики (Plasmodiophoromycota), Хітридіомікотові гриби (Chytridiomycota), Зигомікотові гриби (Zygomycota), Аскомікотові гриби (Ascomycota), Базидієві гриби (Basidiomycota) та несистематизовану групу Анаморфних грибів (Deuteromycetes) і групу Ліхенізовані гриби, або Лишайники (Lichenes)[5]
У побуті грибом часто називають спорокарп (плодове тіло) вищих грибів, що має ніжку і спороносну шапку з радіальними пластинами чи трубками. Також у побуті вживають назву грибок для позначення мікроскопічних пліснявих грибів. Обидві ці назви некоректні з наукового погляду й не відповідають науковому визначенню цієї групи біоти.
Объяснение:
Видом считают совокупность особей, обладающих наследственным сходством морфологических, физиологических и биохимических особенностей, свободно скрещивающихся и дающих плодовитое потомство, при к определенным условиям жизни и занимающих в природе определенную область — ареал.. .
Конкретные положения — критерии позволяют отличить один вид от другого.
В основе морфологического критерия лежит сходство внешнего и внутреннего строения особей одного вида. Но особи в пределах вида иногда настолько изменчивы, что только по морфологическому критерию не всегда удается определить вид. Вместе с тем существуют виды, морфологически сходные, однако особи таких видов не скрещиваются между собой. Это — виды-двойники, которые исследователи открывают во всех систематических группах. Например, у черных крыс два вида-двойника —с 38 и 42 хромосомами. Открыли 6 видов-двойников малярийного комара, раньше считавшихся одним видом. Таким образом, одни морфологические признаки не обеспечивают выделения вида.
Для определения вида важное значение имеет генетический критерий', имеется в виду набор хромосом, свойственный конкретному виду. Виды обычно отличаются по числу хромосом или по особенностям их строения, поэтому генетический критерий достаточно надежен. Однако и он не абсолютен. Встречаются случаи, когда виды имеют практически неразличимые по строению хромосомы. Кроме того, в пределах вида могут быть широко распространены хромосомные мутации, что затрудняет его точное определение.
В основе физиологического критерия лежит сходство всех процессов жизнедеятельности особей одного вида, прежде всего сходство размножения. Представители разных видов, как правило, не скрещиваются, или потомство их бесплодно. Не скрещиваемость видов объясняется различиями в строении полового аппарата, сроках размножения и др. Однако в природе есть виды, которые скрещиваются и дают плодовитое потомство (некоторые виды канареек, зябликов, тополей, ив) . Следовательно, физиологический критерий недостаточен для определения видовой принадлежности особей.
Географический критерий — это определенный ареал, занимаемый видом в природе. Он может быть большим или меньшим, прерывистым или сплошным. Есть виды, распространенные повсеместно и нередко в связи с деятельностью человека (многие виды сорных растений, насекомых-вредителей) . Географический критерий также не может быть решающим.
Основа экологического критерия — совокупность факторов внешней среды, в которой существует вид. Например, лютик едкий распространен на лугах и полях; в более сырых местах растет лютик ползучий; по берегам рек и прудов, на болотистых местах встречается лютик жгучий (прыщинец) .
В настоящее время ученые разработали и другие критерии вида, которые позволяют точнее определить место вида в системе органического мира (по различию белков и нуклеиновых кислот) .
Для установления видовой принадлежности недостаточно использовать какой-нибудь один критерий; только совокупность их, взаимное подтверждение правильно характеризует вид.
Если простым языком -по некоторым критериям разные виды могут быть похожи. например, иметь сходное внешнее строение. но по остальным критериям имеют различия. только совокупность основных критериев позволяет точно определить видовую принадлежность