Решить , ! 20 . корневые волоски обязательная часть корня, с которой, растения связаны с почвой, однако, у многих водных растений корневые волоски не образуются. дайте объяснение этому явлению.
Корінь — вегетативний орган з необмеженим ростом, який забезпечує закріплення рослин у субстраті, поглинання і транспорт води та розчинених у ній мінеральних речовин та продуктів життєдіяльності ґрунтових мікроорганізмів і коренів інших рослин, первинний синтез органічних речовин, виділення в грунт продуктів обміну речовин і вегетативне розмноження.
Поява кореня в процесі еволюції рослин — важливий ароморфоз, одне з пристосувань до життя на суходолі. Вперше справжні корені з'являються у папоротеподібних. Потім у квіткових рослин завдяки ідіоадаптаціям формуються різні типи коренів, здатних виконувати додаткові функції. Так, у деяких рослин у коренях відкладається запас поживних речовин, що зумовлює їх потовщення, утворення коренеплодів (морква, редиска, буряки) або кореневих бульб (жоржини, пшінка).
Зародок кореня закладається одночасно з брунькою в зародку насінини і називається зародковим коренем. Під час проростання насінини цей корінь перетворюється на головний, або первинний, корінь, здатний до галуження. Паралельно з ростом на ньому з'являються бічні корені першого порядку, які, в свою чергу, дають корені другого порядку, на них виникають корені третього порядку і т. д. Крім головного і бічних коренів у рослин утворюються й додаткові корені, які формуються на стеблах, листках, але не на корені.
Сукупність усіх цих коренів (головного, бічних різних порядків та додаткових) утворює кореневу систему. За формою розрізняють два типи кореневих систем: стрижневу і мичкувату (мал. 1). Стрижнева має добре виражений головний корінь, який займає в грунті вертикальне положення; від нього відходять бічні корені, що розміщуються в грунті радіальне. Вона трапляється у більшої частини дводольних рослин.
У мичкуватої системи всі корені майже однакові за розмірами, за походженням це додаткові корені, які пучком ростуть від основи стебла. Мичкувата коренева система формується під час кущіння. При цьому на підземній частині стебла утворюється вузол кущіння, з якого розвиваються додаткові корені, що й веде до утворення мичкуватої кореневої системи. Така система характерна для більшості однодольних рослин.
Відмінності між цими двома основними кореневими системами виявляються вже під час проростання насіння. У Дводольних рослин із зародка насінини проростає один корінець, який потім стає головним коренем. У однодольних рослин найчастіше проростає кілька корінців. Потім ишіи ріст припиняється і на підземній частині стебла Формується мичка додаткових коренів.
Незбагненна краса довколишнього світу завжди бентежила людей, примушуючи шукати їй бодай якогось пояснення. Тому серед легенд кожного народу знайдеться чимало легенд про природу й природне оточення. Особливо загадковими людям завжди видавалися рослини – майже нерухомі істоти, що тягнуться з землі вгору, до неба; що вмирають восени і знов народжуються навесні; що дають людям їжу, деревину, волокно, тощо. Роль рослин у житті сільськогосподарського народу – особлива. Від врожаю залежить добробут, а подеколи – й виживання роду. Тому у розмаїтті українських легенд так багато саме легенд, присвячених рослинам. Статичні рослини, як вважалося, мали рухому душу. Якщо рубати зачароване дерево – воно закричить людським голосом. Люди вірили, що у дерева є душа на зразок людської, вірили, що дерева у минулому могли бути людьми, і тому їх не можна кривдити, а якщо вже конче треба зрубати – слід попрохати пробачення.
Иссоп лекарственный представляет собой эфиромасличное многолетнее травянистое растение, которое имеет высоту до 50 см, а также прямые четырехгранные ветвистые стебли. Листья у растения довольно мелкие, супротивные и линейно-ланцетные. Иссоп имеет и цветки неправильной формы, двугубые, фиолетового или темно-синего оттенка. Ареал произрастания - Западная Азия, Восточная и Центральная Европа, область Средиземноморья и Северная Африка. Также траву можно найти в Украине, на Кавказе и в Белоруссии, а также в степях и лесостепях России.
Иссоп, как и все редкие лекарственные растения, использовался еще в древние времена. В частности, Гиппократ и Авиценна считали его одним из лучших отхаркивающих средств. Также иссоп принимали и при простуде - для этого его заваривали вместе с инжиром и медом. Растение обладает уникальным дезинфицирующим действием, чем было обусловлено его использование в Средние века. Иссоп прекрасно очищает воздух, а также выступает в качестве противопедикулезного средства.
Сегодня иссоп широко применяется в парфюмерии, косметологии, кулинарии и медицине. Его роль с медицинской точки зрения наиболее важна. Как же можно заготовить иссоп в лечебных целях? Преимущественно используется верхняя часть растения, то есть наземные стебли вместе с листьями и цветками. Как правило, иссоп созревает в конце лета, при этом срезаются лишь самые верхние части побегов. В дальнейшем трава собирается в пучки и оставляется сушиться. Сушка происходит в хорошо проветриваемом помещении либо в специальных сушилках, прогретых до 40 градусов. После этого иссоп может храниться два года. Цветки растения также весьма полезны: из них посредством перегонки получают эфирное масло с горьковатым и пряным вкусом. Это масло имеет темно-желтый цвет и обладает выраженным запахом пижмы.
Редкие лекарственные растения обычно можно использовать как для наружного, так и для внутреннего лечения. Настои иссопа применяются внутрь, а присыпки и компрессы из свежих листов и измельченных высушенных цветков - наружно. Эфирное масло также используется для приготовления лекарств наружного применения.
Иссоп обладает действием, схожим с шалфеем. Это очень сильный антисептик и антистафилококковое средство. Помимо прочего, иссоп эффективен как биостимулятор, укрепляющий память и внимание. Принимая настой из этой травы, можно избавиться от депрессии без сонливости, облегчить астенические состояния, восстановиться после травм, операций и заболеваний. В народной медицине это растение также очень популярно: его рекомендуют принимать при дыхательных болезнях, в том числе при астме, бронхите, трахеите, астме и ларингите. При простуде иссоп снижает температуру.
Иссоп, как и некоторые другие редкие лекарственные растения, имеют привкус горечи, благодаря чему стимулирует аппетит и оказывает слабительное действие. Трава применяется при расстройствах пищеварения, запоре, болях в желудке, хронических колитах, воспалениях ЖКТ и метеоризме. Иссоп устраняет гельминтов и абстинентный синдром при алкоголизме. Ввиду своих уникальных свойств, трава стимулирует заживление язв, ран и ожогов, рассасывает инфильтраты и гематомы. Порошок из иссопа используется в качестве антисептика при кожных болезнях, таких как экзема, дерматит и дерматоз.
Компрессы с настоем успешно применяются при гнойных и воспалительных процессах на коже, а также при застое молока у кормящих женщин. Настоем эффективно полоскать ротовую полость, если беспокоят симптомы стоматита, тонзиллита и гингивита. Кроме того, иссоп успокаивает, смягчает и тонизирует кожу. Иссоп идеален для лечения неврозов, стенокардии, болезней суставов, повышенного артериального давления, ревматизма, диспепсии, анемии, грибка и многого другого. Настой иссопа применяется наружно при ушибах и ранах, при экземе, стоматите, воспалении глаз, хрипоте.
Поява кореня в процесі еволюції рослин — важливий ароморфоз, одне з пристосувань до життя на суходолі. Вперше справжні корені з'являються у папоротеподібних. Потім у квіткових рослин завдяки ідіоадаптаціям формуються різні типи коренів, здатних виконувати додаткові функції. Так, у деяких рослин у коренях відкладається запас поживних речовин, що зумовлює їх потовщення, утворення коренеплодів (морква, редиска, буряки) або кореневих бульб (жоржини, пшінка).
Зародок кореня закладається одночасно з брунькою в зародку насінини і називається зародковим коренем. Під час проростання насінини цей корінь перетворюється на головний, або первинний, корінь, здатний до галуження. Паралельно з ростом на ньому з'являються бічні корені першого порядку, які, в свою чергу, дають корені другого порядку, на них виникають корені третього порядку і т. д. Крім головного і бічних коренів у рослин утворюються й додаткові корені, які формуються на стеблах, листках, але не на корені.
Сукупність усіх цих коренів (головного, бічних різних порядків та додаткових) утворює кореневу систему. За формою розрізняють два типи кореневих систем: стрижневу і мичкувату (мал. 1). Стрижнева має добре виражений головний корінь, який займає в грунті вертикальне положення; від нього відходять бічні корені, що розміщуються в грунті радіальне. Вона трапляється у більшої частини дводольних рослин.
У мичкуватої системи всі корені майже однакові за розмірами, за походженням це додаткові корені, які пучком ростуть від основи стебла. Мичкувата коренева система формується під час кущіння. При цьому на підземній частині стебла утворюється вузол кущіння, з якого розвиваються додаткові корені, що й веде до утворення мичкуватої кореневої системи. Така система характерна для більшості однодольних рослин.
Відмінності між цими двома основними кореневими системами виявляються вже під час проростання насіння. У Дводольних рослин із зародка насінини проростає один корінець, який потім стає головним коренем. У однодольних рослин найчастіше проростає кілька корінців. Потім ишіи ріст припиняється і на підземній частині стебла Формується мичка додаткових коренів.